Царівна Нефрета. Василий Масютин
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Царівна Нефрета - Василий Масютин страница 7

СКАЧАТЬ пошани для неприявного в тому священному місці.

      «Де міг залишитися папірус з Нефретою?» – думав Райт, записуючи те, що відчитував. Тексти були нудні. Стакен буде порпатися в них, як шукач золота у піску. Райт наблизився до Стакенового стола, закиданого паперами і книжками. Перед каламарем – кулею з кришталевого скла – лежало побільшуване скло і старосвітські окуляри. Райт торкнувся розкинених листків, думаючи про те, де міг би запропаститись папірус.

      – Добрий день, дорогий докторе. Як праця? – він почув голос Стакена. Очі професора блищали іронічно, його пальці скорчилися.

      Стакен перевіряє переклад Райта, що відчуває, як його лице пашить від рум’янців.

      – Ви можете, дорогий Райте, трохи з погордою споглядати на ці нудні гімни, але кожний новий папірус пояснює нам таємничий світ, відношення тодішніх людей до Творця. Чи з такого погляду не зовсім байдуже, які були взаємини людей? У гімнах находимо мудрість, якої не можна перевершити. Не в любовних листах, де віддзеркалюються тільки періодичні пориви тілесної жаги, тільки у пристрасній тузі до Вищого прояснюється дух. Приземна жага приковує нас. Чейже ви не вірите, щоб віддих божий, що надихує земну поволоку, засуджену на розклад, міг розбуджувати любовний вогонь? Ми живемо тільки нашими грубими змисловими органами і тільки ними пробуємо збагнути основи гармонії всесвіту…

      Ці слова падали, як олив’яні краплі. Пальці барабанили по тафлі стола, мовби вибивали розділові знаки.

      Якийсь проклятий тягар на шиї… так начеб на ній спочивали кам’яні кігті Сфінкса. Райт відчув кам’яний погляд Стакена, як зупинився на ньому і на його книжці. Він готов був провалитися під землю, стати невидним, щоб тільки втекти перед цим поглядом. Знаки на папірусі почали тремтіти, видовжуватися, перемінюватися у щось нове.

      «Ти боже Єство – одне, єдине, всетворяще. Ти створив усе живе, зі сліз Твоїх очей повстав рід людський, зі слова Твоїх уст – Божество.

      Тільки віддих Твоїх уст розворушує моє серце, позичаючи йому вічне життя, що видається мені таємним даром Бога».

      Ті рядки, що залишились у пам’яті Райта, звучали, як поклик, звернений до нього. У ньому прокинулось почування, що нагадувало жаль. Бачив у своїй уяві відкритий лист, написаний колись у давній давнині, повний любови і сподівань. Кілько ніжности в ньому, а за нею притаєний докір. Поклик, на який він не вмів відповісти. Райт шукав у своїх споминах: чи не зможе пояснити собі цього настрою. Чи взагалі щось таке можливе? Його рука піднеслася до кишені від камізельки і вийняла недбало зібганий клаптик паперу. Це Мері написала до нього наоспіх: вона була раннім ранком у музею, перед його приходом, не застала його і прохає його зайти безумовно в годині п’ятій. П’ята година тричі підкреслена. Це було неможливе: в годині п’ятій буде чекати на нього його видавець. Він протелефонував Мері, що не зможе прийти.

      Ні, не в цьому річ: не ця відмова мучила його тепер.

      Стакен читав святошно підтягаючи:

      – «Хвала СКАЧАТЬ