Царівна Нефрета. Василий Масютин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Він зриває пелюстки квіття, що ним ти так піклувався. Він скидає їх на купу і буде лежати на них, поки вони не розсиплються у порох. Сатмі, бережися перед грабіжником! Ти оскверниш білу шату, що своєю чистотою так сподобалася божеству, коли підеш за тим, що кличе тебе в нічній годині. На твою шату впаде роса і пилюка! Не слухай, Сатмі, голосу темряви!!

      Сатмі, слухаючи цих слів, не чув захриплого старечого голосу, а молодий, дзвінкий сміх Нефрети. Він глянув на Іненія, але не бачив поморщеного обличчя, ні лисої голови, якої не треба було вже стригти. Все ж та чужа голова перешкоджала йому, бо закривала хитро сховане, всміхнене молодече личко Нефрети.

      «Грішить той, хто не використовує години…»

      І все дотеперішнє життя видалось нараз Сатмієві як безмежно довгий ланцюг таких невикористаних годин, які його тепер обвинувачують. Ні, ні. Він робив добре, чекаючи своєї години. Ось вона прийшла. Тепер треба її використати.

      Увійшов прислужник святині. Пора йти до святині. Сатмі вийшов зі своїм учителем виконати свої обов’язки.

      Ніколи раніше не бачив Сатмі інших священиків у такому світлі, як сьогодні. Сьогодні він почав їх оцінювати на підставі їх особистого життя. Він помітив, що для одних їх обов’язки були тягарем, що обличчя інших висловлювали непритаєну нудьгу. Налите тіло не одного з-поміж них вказувало на сильне прив’язання до житейських радощів. Єдиний Інені немов зовсім не мав нічого спільного з життям, що клекотіло поза мурами святині. Коли всі інші нагадували світ, що бодай на часинку проникав до тої святині, то Інені нагадував каміння, з якого були зроблені колюмни: він і святиня творили одну цілість.

      Уперше відчув Сатмі посвоячення з тими, що не належали до святині, спочував радощам і смуткам дітей зі світського світу. Він уважно приглядався тим світським обличчям, в яких були прожолоблені риси життя. Широкий простір святині видавався йому за вузький і він був прив’язаний до мудрости тільки єдиним, незначним тоном пісні, яку співали оці порожні люди.

      Сатмі почав часто пропускати свої відвідини святині. Проти цього Інені був безсильний, але за кожним разом, коли його учень вертався, мовби оживлений новим почуванням, він дивився йому гостро в очі.

      Сатмі та його вчитель були єдиними священиками, що не знали родинного життя. Вже той один факт визначав їх виняткове становище. Інші священики або бодай багатьох з-поміж них признавали їх перевагу у царині знання, але в їх відчуженні від світа не добачували ніякої заслуги.

      Про старого Іненія оповідали, що через його сувору вдачу його жінка зійшла передчасно зі світу. Були навіть такі, які твердили рішуче, що жінку Івенія схопив вартовий з палати фараона, і що вона сама воліла гарного, міцного, хоч завсіди трохи підпитого, безглуздого чужинця, ніж мовчазного чоловіка, що цікавився тільки власними думками. Говорили теж про те, як то вона вернулася до чоловіка і як їй уродився син, який пізніше щез безслідно. Деякі впевняли, що батьком дитини був чужинець і що Інені СКАЧАТЬ