Тріснуло дзеркало. Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Мені це сподобалося. Я побачила там ті самі типи людей, тож якби там що-небудь сталося, я відразу зрозуміла б, чому воно сталося і з якої причини.

      – Ти маєш на увазі вбивство?

      Міс Марпл здавалася шокованою.

      – Не знаю, чому ти припускаєш, що я весь час думаю тільки про вбивство.

      – Облиш, Джейн. Тобі давно треба прямо оголосити, що ти кримінолог. Чому ти соромишся?

      – Бо ніякий я не кримінолог, – енергійно заперечила міс Марпл. – Просто я трохи розуміюся на людській природі – недарма ж я прожила все своє життя в маленькому селі.

      – Певно, у твоїх словах щось є, – замислено проказала місіс Бентрі, – хоча більшість людей не погодилися б із тобою. Твій племінник Реймонд завжди казав, що тут ми маємо затхле болото.

      – Мій любий Реймонд, – уточнила міс Марпл із великодушною поблажливістю. І додала: – Він завжди ставився до мене так добре. Це він тепер оплачує послуги міс Найт.

      Згадка про міс Найт спрямувала її думки в інший бік, вона підвелася й сказала:

      – Думаю, мені час іти.

      – Ти ж не пройшла сюди всю дорогу пішки, сподіваюся?

      – Ні, звичайно. Я приїхала в Інчі.

      Це дещо загадкове твердження було прийняте з цілковитим розумінням. У дуже далекому минулому містер Інч володів двома кебами, які зустрічали поїзди на місцевій станції і які також винаймали місцеві леді, щоб поїхати до когось в гості на чай, а іноді – зі своїми доньками – і на такі легковажні розваги, як танці. Настав час, коли Інч, веселий червонолиций чоловік десь близько сімдесяти років, поступився місцем своєму синові – відомому як «молодий Інч» (йому було тоді сорок п’ять), хоча старий Інч і далі возив тих літніх дам, які вважали його сина надто молодим і безвідповідальним. Щоб не відставати від часу, молодий Інч обміняв кінні екіпажі на автомобілі. Він не дуже ладнав із технікою і через якийсь час продав свою фірму такому собі містерові Бардвелу. Проте ім’я Інч збереглося за фірмою. Згодом містер Бардвел продав свою справу містерові Робертсу, але в телефонній книзі «служба таксі» зберегла традиційну офіційну назву, і старі леді спільноти й далі подорожували «в Інчі» так, ніби кожна з них була Йоною, а Інч – китом.

      ІI

      – Доктор Гейдок телефонував, – сказала міс Найт докірливим голосом. – Я сказала йому, що ви пішли на чай до місіс Бентрі. Він пообіцяв зателефонувати завтра.

      Вона допомогла міс Марпл скинути верхній одяг.

      – А тепер, сподіваюся, ми нарешті стомилися, – висварила її вона.

      – Ви, можливо, і стомилися, – відповіла їй міс Марпл. – А я – ні.

      – Проходьте й сідайте біля вогню, – сказала міс Найт, як зазвичай, пустивши репліку міс Марпл повз вуха. («Не слід особливо дослухатися, що там базікають ці милі старушенції. Головне – догоджати їм».) А як нам сподобається чашечка овалтіну? Або горлікс для різноманіття?

      Міс Марпл подякувала і сказала, що вона вип’є склянку сухого хересу. Міс Найт подивилася на неї несхвальним поглядом.

      – Я не певна, що лікар схвально СКАЧАТЬ