Карта днів. Ренсом Риггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зовсім літературно, але це була, ну, просто… свята хрінь.

      – Це дверцята, – сказав я.

      – Скоріш люк, реально, – виправила Бронвін.

      – Ненавиджу повторювати «а я ж казав», – озвався Мілард, – але… а я ж казав!

      Ці металеві дверцята були зроблені зі сталі із сірою матовою поверхнею. Вони мали ручку в заглибині та цифрову панель. Я опустився на коліна та постукав по металу кісточкою пальця. Звук був глухий і важкий. Потім я потягнув за ручку, але вона не піддалася.

      – Замкнено, – сказала Олівія. – Ми вже пробували відчинити.

      – А яка комбінація? – спитала в мене Бронвін.

      – Як я можу знати?

      – Я ж казав, він не знає, – устряв Єнох. – Ти мало що знаєш, правда ж?

      Я зітхнув:

      – Дайте секунду подумати.

      – А чи не може код бути чиїмось днем народження? – спитала Олівія.

      І я спробував – мій, Ейба, мого тата, моєї бабусі, навіть Емми, – але жоден не підійшов.

      – Це не день народження, – сказав Мілард. – Ейб ніколи б не зробив комбінацію настільки очевидною.

      – Ми навіть не знаємо, скільки чисел у комбінації, – додала Емма.

      Бронвін стиснула моє плече:

      – Давай, Джейкобе. Думай.

      Я спробував зосередитись, але болісні спогади лише розсіювали мою увагу. Я завжди вважав себе ближчим до Ейба, ніж усі інші. То як же так сталося, що він ніколи не згадував про секретні дверцята в підлозі свого кабінету? Він більш ніж половину свого життя прожив, від усіх шифруючись, і не зробив жодної реальної спроби поділитися цим секретом зі мною. Авжеж, він розповідав мені всякі історії, що були схожими на казки, та показував навіть кілька старих фотографій, але він мені так і не відкрив ніколи й нічого. Я б ніколи не засумнівався в його розповідях, якби він доклав трохи більше зусиль, щоб довести їхню справжність, – наприклад, якби показав мені секретні дверцята до своєї секретної кімнати.

      На відміну від мого батька, я хотів повірити.

      Невже він реально був настільки уражений моїм скептицизмом, який змусив його відмовитися від будь-якого плану розповісти мені все? Я ніяк не міг у це повірити. Якби він був щиро розповів мені всю правду, я охороняв би його секрети ціною власного життя. Думаю, врешті-решт, він не хотів, щоб я щось знав, просто тому, що не довіряв мені. І ось тепер я тут намагаюся відгадати комбінацію на дверцятах, про які він мені ніколи не розповідав і за якими були секрети, котрі він ніколи не збирався мені відкривати.

      То чому це має мене турбувати?

      – Я не маю жодних ідей, – сказав я і встав.

      – Ти здаєшся? – спитала Емма.

      – Хтозна, – відповів я. – Можливо, це просто льох.

      – Ти ж знаєш, що ні.

      Я здвигнув плечима:

      – Моя бабуся до зберігання фруктів ставилася вельми серйозно.

      Єнох зітхнув і мовив роздратовано:

      – Схоже, ти щось приховуєш від СКАЧАТЬ