Карта днів. Ренсом Риггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ щоб освіжитися під легким бризом та повитирати спітнілі лоби. Звісно, Єнох казав правду: нікого насправді не хвилювало, чи цю роботу виконає хтось.

      Це був жест – даремний, але дуже важливий. Друзі Ейба не змогли побувати на його похороні, тож прибирання його дому стало свого роду їхнім прощанням.

      – Ви, народе, не повинні були цього робити, – сказав я.

      – Знаємо, – відповіла Бронвін. – Але це було добре.

      Вона потягнула за кільце та відкрила содову, яку ми знайшли в холодильнику, зробила великий ковток, задоволено зригнула та передала баночку Еммі.

      – Мені шкода лиш, що інших тут не було, – зауважила Емма, роблячи невеличкий ковток. – Ми повинні привезти їх пізніше, щоб вони теж це побачили.

      – А ми ще не закінчили? – спитав Єнох, і в голосі його пролунало величезне розчарування.

      – З будинком усе, – відповів я. – Якщо не хочеш поприбирати у дворі, звісно.

      – А як щодо оперативного штабу? – поцікавився Мілард.

      – Як щодо чого?

      – Ну, знаєте, то таке місце, де Ейб планував атаки проти порожняків, отримував закодовані повідомлення від інших мисливців тощо… Напевне, він мав його.

      – Він, е-е… Ні, він не мав.

      – Можливо, він не розповів тобі, – сказав Єнох. – Імовірно, у штабі було повно всякої цілком таємної фігні, а ти був іще надто маленьким і тупеньким, щоб зрозуміти.

      – Я впевнений, що, якби в Ейба був оперативний штаб, Джейкоб знав би, – сказала Емма.

      – Так, – погодився я. Хоча і не був таким упевненим. Я й досі залишався все тим же малюком, котрий після того, як мій дідусь розповів був мені правду про дивних, дозволив шкільним задиракам переконати себе, що то все казка. І тоді ж таки я просто в обличчя назвав його брехуном, що, як я знаю, завдало болю його почуттям. Так що, можливо, він і не довірив би мені таку таємницю, тому що я не довіряв йому. Але загалом, якщо подумати, – як можна заховати щось на кшталт оперативного штабу в такому маленькому будиночку?

      – А як щодо підвалу? – спитала Бронвін. – Ейб, напевне, мав укріплений підвал, котрий захищав від атак порожняків.

      – Якби він мав таке місце, – сказав я, відчуваючи певне роздратування, – то його не вбив би порожняк, чи не так?

      Бронвін виглядала ображеною. Якусь мить тривало ніякове мовчання.

      – Джейкобе? – відважилася озватись Олівія. – Це те, що я думаю?

      Вона стояла біля сітчастих дверей, що вели на заднє подвір’я, а її рука повільно сковзала вниз уздовж довгої рваної рани у дверній сітці, краї котрої коливалися від вітру.

      Я відчув новий спалах гніву щодо батька. Чому він не полагодив сітку або не зірвав зовсім? Чому вона й досі висіла там, наче речовий доказ на місці скоєння злочину?

      – Так. Ось тут і зайшов порожняк, – відповів я. – Але все відбулось не тут. Я знайшов дідуся… – я показав на ліс, – он там.

      Олівія і Бронвін обмінялися важкими СКАЧАТЬ