Будинок імен. Колм Тойбiн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Але хіба цьому можна йняти віри? – засумнівалася я.

      – Я в це вірю, – відповіла вона.

      Ми сиділи в цілковитій тиші й чекали, коли повернеться Орест, насправді, чекаючи на того, хто із ним прийде, аби наполягти, щоб він супроводив нас із Іфігенією до Агамемнона чи, принаймні, дозволив би нам написати йому записку, в якій ми попрохаємо мого чоловіка, щоби він прийшов і поговорив із нами. Час від часу Іфігенія брала мене за руку, міцно її стискаючи, а потім гірко зітхала та розтискала пальці, заплющуючи очі, охоплена страхом, і знову розплющувала їх і невидющим поглядом дивилася кудись удалину. І навіть тоді, коли ми сиділи й чекали, мені здавалося, що нічого не станеться, що все це є звичайнісінькими плітками, що знервовані жінки розповсюдили чутку про можливе принесення Іфігенії в жертву богам тільки для того, щоб трохи заспокоїти вояків, яким було важко чекати на майбутню битву.

      Я не мала спокою, відчуваючи то знервоване збудження, то жахливе передчуття, що найгірше ще тільки має статися, аж донька знову взяла мене за руку і стиснула її ще сильніше, ще з більшим острахом. Кілька разів мені спадало на думку спробувати втекти звідси, удвох із Іфігенією розчинитися в нічній темряві, спробувати знайти дорогу додому чи до якоїсь місцини, де б моя дочка отримала прихисток, або хоча б знайти надійну людину, котра забрала б звідси Іфігенію та гарантувала б їй безпеку. Але я не знала, в якому напрямку треба рухатися, щоб потрапити додому, натомість, я була впевнена, що за нами гнатимуться, що нас швидко знайдуть і повернуть. Оскільки Агамемнону вже вдалося нас одурити й оселити тут, він напевне має людей, що наглядають за нами й охороняють нас.

      Ми просиділи мовчки удвох кілька годин. До нас ніхто не наближався. Поступово я відчула себе бранкою, мені почало ввижатися, що ми з Іфігенією і були в'язнями від самого моменту прибуття. Нас одурили, щоб заманити сюди. Агамемнон чудово знав, що думка про весілля Іфігенії видасться мені дуже привабливою, і використав це, щоб змусити нас приїхати. Він розумів, що ніщо інше не спрацює.

      Спочатку ми почули Орестів голос, мій син був у грайливому настрої, а потім, на моє жахливе здивування, долинув і голос мого чоловіка. Коли вони обидва увійшли – очі палають хлоп'ячим запалом, – ми з дочкою встали, щоб зустріти Агамемнона. Лише мить знадобилася моєму чоловікові, щоб зрозуміти: жінка, котру він послав повідомити Іфігенію про те, що на неї чекає, достеменно виконала його наказ. Він схилив голову, але вже за хвилину підвів її і голосно розсміявся. Він запропонував Орестові показати нам меча, що його було викувано й нагострено спеціально для хлопчика, а потім запропонував показати нам і військовий обладунок, що його теж змайстрували спеціально для Ореста. Після цього Агамемнон витяг свого власного меча й із удаваною серйозністю наставив його на сина, обережно заохочуючи того до двобою, показуючи, як правильно стояти та як схрещувати меч із супротивником.

      – Він пречудовий вояк, – сказав Агамемнон.

      Ми спостерігали за ним холодно СКАЧАТЬ