Будинок імен. Колм Тойбiн

Чтение книги онлайн.

      – Припини, – наказав він.

      Коли Іфігенія зробила до нього кілька кроків, Агамемнон набув майже переляканого вигляду.

      – Я не вирізняюся красномовством, батьку, – сказала вона. – Уся моя сила в сльозах. Але зараз у мене і сліз не лишилося. Я маю тільки свій голос і тільки своє тіло, і зараз я можу тільки впасти перед тобою на коліна та благати, щоб не позбавляв мене життя передчасно. Як і ти, я понад усе люблю денне світло. Я – та, хто першою назвала тебе своїм батьком, і та, кого ти першою назвав своєю донькою. Напевно, ти пам'ятаєш, як говорив мені, що надійде час, коли я буду дуже щасливою в домі мого майбутнього чоловіка, і як я запитала в тебе, чи я буду там щасливішою, ніж із тобою, батьку. А ти у відповідь усміхнувся та похитав головою, і тоді я прихилила голову до твоїх грудей і обійняла тебе обома руками. Я так мріяла, що одного дня ти, зовсім старий, прийдеш у мій дім, як я влаштую тобі гідний прийом і ми всі будемо надзвичайно щасливими. Я тобі це казала. Пам'ятаєш? Якщо ти мене вб'єш, ця моя мрія ніколи не здійсниться, на превеликий жаль і вічне розчарування для тебе. І от я прийшла до тебе сама, без сліз і ніяк не готуючись. Я не вирізняюся красномовством. Я можу лише просити тебе своїм тихим голосом відпустити нас додому. Я прошу тебе мене пожаліти. Я прошу свого батька про те, чого жодна донька ніколи не має просити у свого батька. Батьку, не вбивай мене!