Паризький архітектор. Чарльз Белфор

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поверх, підвів очі й виявив навпроти обличчя пару дуже дорогих темно-коричневих туфель.

      Погляд Люсьєна поволі поповз угору, стрілками ідеально відпрасованих штанів, дорогим піджаком, до обличчя їхнього власника, Огюста Мане.

      – Месьє Бернар, щиро радий зустрічі з вами.

      Не встиг Люсьєн піднятися на останню сходинку, а Мане вже простягував йому руку.

      Люсьєн узявся за перила і став поруч із дуже високим, худорлявим сивочолим чоловіком років сімдесяти, вилиці якого, здавалося, були вирізьблені з каменю. Мане височів над Люсьєном, і складалося враження, що на зріст він навіть вищий, ніж сам генерал де Голль.

      – Моє шанування, месьє.

      – Месьє Гастон просто марить офісним будинком, що ви йому звели, тому я також забажав його побачити. Чудова робота.

      Рукостискання літнього чоловіка було міцним і впевненим – саме таким, якого чекаєш від людини, що заробила собі мільйони.

      Чудовий старт, подумав Люсьєн, йому одразу сподобався цей літній, аристократичний на вигляд бізнесмен. Він пригадав, як у 1937 році звів будинок на рю Серван для Шарля Гастона, власника страхової компанії, – чотири поверхи з вапняку, зі скляними спіральними сходами всередині. Люсьєн уважав, що це було найкращим із того, що він будь-коли проектував.

      – Месьє Гастон був дуже добрим, порадивши вам звернутися до мене. Чим можу допомогти?

      Найчастіше, перед тим як перейти до справи, Люсьєн уважав за краще трохи побесідувати з майбутнім замовником. Та зараз він дуже нервував і хотів зрозуміти, чи насправді він отримає замовлення.

      Мане увійшов у відчинені двері квартири 3Б, і Люсьєн пішов за ним. Навіть спина месьє Мане викликала повагу: рівна постава, дорогий, бездоганно пошитий костюм – такий, що німецький майор обов'язково побажав би дізнатися ім'я кравця.

      – Ну, месьє Бернар, дозвольте розповісти вам суть справи. Деякий час у цій квартирі житиме мій друг, і я хочу внести в планування деякі зміни, щоб йому було комфортно, – сказав Мане, коли вони повільно йшли через передпокій.

      Люсьєн не міг уявити, чого хоче цей літній чоловік. Порожня квартира була чудовою, з високими стелями й великими вікнами, з різьбленими дерев'яними панелями й величезними колонами, які облямовували широкі дверні прорізи в основні кімнати, з розкішними, оздобленими зеленкуватим мармуром камінами і паркетною підлогою. Всі ванні кімнати й кухня були оснащені за останнім словом техніки, з порцеляновими раковинами та ваннами з хромованими змішувачами.

      За паризькими стандартами, квартира була великою, принаймні, вдвічі більшою за площею, ніж звичайна.

      Мане зупинився й обернувся до Люсьєна.

      – Мені сказали, що архітектори дивляться на простір інакше, ніж звичайні люди. Пересічна людина бачить кімнату такою, яка вона є, а архітектор одразу інстинктивно починає думати, як змінити її простір на краще. Це справді так?

      – Абсолютно, – СКАЧАТЬ