Малхут. Остап Українець

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Тож коні ступали повільно, а вершники до крові закушували губи в передчутті кількох наступних годин.

      Щоб розігнатися для нападу, в них було не більше сотні сажнів досить безлісого пологого схилу, на підніжжі якого зразу починався турецький табір. Минула добра година, поки передня лава кавалерії вийшла на узлісся. На щастя, схил був достатньо широким, щоб солдати могли спускатися, не розтягуючись довгою колоною. Тому, щойно вони зійшли униз, без жодної затримки пролунала команда:

      – Dalej![3]

      Станіслав повторив команду своїй хоругві та пустив коня риссю. В битві на відкритому полі ця команда потрібна, щоб набрати швидкість і максимально скоротити відстань до супротивника, не виснажуючи коней. Проте в таких умовах, як і сімдесят років тому під Клушиним, кількадесят сажнів стартового розгону давали можливість заднім наздогнати передніх та вирівняти лаву. І як тільки всі кіннотники вийшли на відкрите, засурмив ріжок, а вслід пролунав останній наступальний наказ:

      – Złóżcie kopie![4]

      Ця команда означала, що коня слід пустити повним галопом, а піку опустити навпереваги на рівень кінської голови. Якщо суперник дізнається про присутність ворога лише по цій команді – битву можна вважати виграною.

      Перед ними буквально на відстані витягнутої руки тримали позицію шеренги ар’єргарду Кара-Мустафи, які не рушили на підмогу в бій із оборонцями міста. Вони помітили удар настільки пізно, що не встигли навіть узяти до рук і зарядити аркебузи. Озброєна ятаганами піхота стояла у три ряди, широко розтягнувшись за укріпленнями облогового містечка. Як і будь-який військовий табір, воно було оточене земляними валами, перед якими із землі стирчало «свиняче пір’я», подекуди було встановлено рогатки. Проте ця ділянка тилу, прикрита схилом, вважалась безпечною, тому-то між валами деінде залишались широкі, нічим не захищені проходи. Оскільки нападу з цього боку турки не чекали, то й ризику натрапити десь на замасковані редути теж не було. Не сповільнюючись, гусари кинулися в бій.

      У першій атаці загинуло кілька коней і двоє вершників, які випадково напоролися на рогатки, проте в загальній масі цього ніхто навіть не помітив. Кіннотники змели ар’єргард і, навіть не сповільнившись, рушили далі крізь табір, уклинившись у ряди турків і зв’язавши їх боєм. Коли до Станіслава долинув чийсь окрик «Szable w ręku!»[5], він давно вже рубався шаблею. Зламана піка зосталася в грудях якогось яничара.

      Кожен бій завжди супроводжується неприємними запахами. У спекотні дні пролита кров закипає на обладунках і зброї, рани в живіт, від яких найчастіше гинуть кавалеристи, атакуючи піхоту зі списами, додають до цього різкий сморід екскрементів та напівперетравленої їжі – те саме стосується і багатьох убитих коней. За всім цим майже губиться гострий запах поту, який незмінно супроводжує будь-який похід. Нехай трупи хворих тварин уже майже не використовують під час облоги, проте дизентерія залишається СКАЧАТЬ