Ініціація. Клубне видання. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за п’ять після того, як увійшов. За цей час не те що вбити когось, кави заварити не встигнеш! А я лишилася тут… Навіщо?! Так те і дурневі зрозуміло! Це ж я злочинним шляхом потрапила до оселі нотаріуса. І не одна. Разом зі своїм Клайдом, який стирчав на двадцять сьомому, чекав сигналу від своєї Бонні. І ми разом обчистили Германову берлогу, а потім Клайд сказав, що все забере собі, а я, горда Бонні, вхопила перше важке, що трапилося під руку, і проломила Клайдові голову, бо не терпить моє серце несправедливості, і тепер мертвий Клайд валяється в коридорі і тим самим німо та підло свідчить проти мене.

      І що робити? Була б я в телевізорі, то вихід би знала. Мала б терміново зателефонувати давньому приятелеві, що він багато років так відчайдушно сохне по мені ще зі шкільних часів, що й до цього дня жодного разу не глянув на іншу дівчину, не те щоб уже переспати з нею або просто пофліртувати. Бо тільки я йому – єдине на все життя кохання. Я б зателефонувала, і він би примчав: зламав усі кордони, перебив усі шлагбауми і усіх консьєржів на шляху. Пригорнув мене до серця, сказав би: «Я врятую тебе!»

      – Немає у тебе таких приятелів! – охолоджує реальність.

      – І не було ніколи, – шепочу розгублено. Роззираюся: що ж робити?

      – Тікати! – наказує реальність.

      – Так! Тікати.

      Чхати на Германові настанови спускатися ліфтом. Суну сходами: двадцять шостий, двадцять п’ятий. Навпроти квартири нотаріуса зупиняюся, хоч у голові і б’ється: біжи, біжи. Дивлюся на важкі дубові двері: вони прикриті, але не зачинені. Звичайно! Так же і має бути після пограбування та наглого вбивства.

      – Нотаріус не такий уже й тупий!

      Ноги ведуть до дверей.

      – Ти з глузду з’їхала?! – істерично репетує реальність.

      А що маю робити?! Я ж забуду про спокій, якщо не перевірю свій сон, бо уві сні так було: я точно знала, що за дверима – мертва людина, і розчахнула ті двері, аби перевірити, чи так і є. Але не встигла нічого побачити – прокинулася. Може, для того, щоб дізнатися зараз?

      – Маю… Маю пересвідчитися. Бо – сон. І взагалі все – не випадково! Не просто ж так пішла я за цим нотаріусом. Раніше ж такого не траплялося. Хоча спроби були.

      Штовхаю двері – вони піддаються несподівано легко, відчиняються навстіж. Серце калатає: уві сні так і було. Вдивляюся в чорноту коридору, – аж сльози на очі, – та бачу тільки дебелі важкі черевики, підошви сторчма.

      – Я на хвилину, на одну мить. Тільки пересвідчуся і одразу піду.

      Переступаю поріг, зачиняю за собою двері, опиняюся в суцільній темряві. Думки б’ють, метушаться, малюють: ось спалахує світло, в електричному дні посеред коридору – важкі, схожі на солдатські берці черевики. Не порожні. На ногах людини, що непорушно лежить ногами до виходу. Мертва людина. Я ще ніколи не бачила мертвих людей отак, посеред коридору. Дивуюся: чому в голові закарбувалося те нейтральне і геть не персоніфіковане – людина? Що за людина? Молода чи стара? Чоловік чи жінка? Усе те має значення чи ні?

      – Десь же має бути вмикач! – обмацую стіни: де? Серце СКАЧАТЬ