Ініціація. Клубне видання. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      Реформаторський підводиться першим, ніби все сказав, додати нема чого. Сама в собі копирсайся, мила дівчино.

      Дзуськи! Жодних думок, тільки одна: кохана. Я кохана! Лупитиму текст, як насіння на швидкість лузатиму: не зупинятимуся, покінчу вже з благодійністю, щоб потонути в обіймах людини, яку ідентифікувала одним словом, щойно побачивши. І те слово не Блек (чорний), ні. Те слово: мій.

      Ніч просить: спочинь, поспи. Як? Маю добити «єдине людство» до тім’ячка. Друкую вже відчайдушно, а дід, певно, теж не спить, бо заважає своїми питаннями безбожно і підло. Дивиться мені в очі: «Хто ви, мила дівчино?»

      Хто я? Не жену діда. Хочу прошепотіти йому своє ім’я. Те ім’я, яке від народження дали мама з татом, та раптом розумію – воно не моє, нав’язане, бо мене не спитали: чи згідна бути Іванкою, Вітою, Мішель чи Поліною? Просто дали, як тавро на лоба поставили.

      – Так само, як Нінел, – шепочу.

      Розповісти б дідові про Нінел. Вона з’явилася на світ в один рік зі мною, у 1986-му. У старовинному будинку біля знесеного Євбазу. У нас із Нінел було багато спільного: одна на двох площадка у під’їзді, на яку виходили двері квартири і її батьків, і моїх. Одна спільна стіна, по один бік якої стояло ліжечко Нінел, а по інший – моє, і коли ми трохи підросли, то вночі стукали одна одній у нашу спільну стіну, і то була страшна таємниця. Наші батьки товаришували по-сусідському щиро, тому і ми з Нінел здружилися, і раз, коли гостювали (чи то ми в них, чи то вони в нас), я дізналася, чому сусіди назвали дочку Нінел. Її тато, запальний комуніст, який розквітчував майбуття візерунками Марії Примаченко, признався, що коли народилася дочка, то заявив дружині: «Мою дитину зватимуть тільки Нінел!» Дружина просилася: «Хай уже хоч Нінель…» – та чоловік пояснив їй категорично – не можна! «Саме Нінел! – сказав. – Бо Нінел – то зашифрований Ленін, якщо читати справа наліво». Дружина покивала, та, коли чоловік кудись попхався – чи то на риболовлю, чи то на партійні збори, – потайки від нього понесла новонароджену дочку до церкви і похрестила Настею. Анастасією, бо в день хрестин саме були іменини Анастасії, тож які варіанти? Отак мою подружку зробили Настею-Нінел, зашифрованою на атеїзм православною християнкою.

      Розказати б дідові про Нінел. Хай би зрозумів, що люди, інші люди роблять усе, аби ти ніколи не докопався до своєї сутності. Що важко зрозуміти, хто ти, коли решта людей теж не знають, хто вони є. А раз так, то у дідових ідей немає перспектив.

      – Немає, – повторюю, та дідова логіка не відпускає, і я беруся рахувати у відсотках: якому з перелічених раніше понять відповідаю повністю.

      Жінка? Як згадати про трансгендерів, то не факт. А раптом дійсно завтра, незважаючи і попри, задумаю змінити стать?

      Українка? Хтозна. Мамині предки хоч і зафіксувалися в Києві років двісті тому, але як вони там опинилися з прізвищем Краус, сімейна історія не уточнює; а на татовій запорозькій козацькій родовій деревині гойдається чимала така бабусина гілочка з прізвищем Смоленська.

      Патріотка? Отут безліч обурених думок, бо, коли нотаріус розмірковував про страшні нескінченні СКАЧАТЬ