Ініціація. Клубне видання. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ готова. Тимур мене вже змордував: щодня питає про той текст, бо незручно почувається перед старим, – жаліється Улька. – А я – перед Тимуром, бо довірилася тобі, а ти пообіцяла…

      Дивлюся на неї з прикрістю, і так хочеться крикнути: «Дідько, Улько! Ти крута і класна! Така класна і крута, що тобі варто про те згадати! І послати до біса ліниве падло, яке всілося тобі на шию! І чекати від мужчини не претензій і дурних вибриків, а книгу з трояндою. Чекати імені, яке знатимете тільки ви: ти і він. І ваш світ, бо він народиться від того, що ваші очі зустрінуться…»

      – Два дні. Передай Тимурові: завершу за два дні.

      – Добре. – Улька розслабляється, усміхається привітно. – Давай! Розкажи про чорного мужчину.

      – А робота? Чи хочеш, щоб я не вклалася в два дні?

      Дійсно спішу. Лечу до загального зошита дідуся Реформаторського із залізобетонним наміром вгризтися в нього і не зупинятися, аж поки не побачу останню сторінку під номером 102. Друкуватиму швидко і бездумно, не заглиблюючись у суть, не намагаючись розгадати дідові глобальні ідеї. Мета видається елементарною: перевести написані рукою слова в друкований текст, записати на флешку, віддати Ульці. І крапка! Брати участь у революції Реформаторського не збираюся, тож до роботи – бездумно, бездумно і швидко.

      Думки пручаються. Чіпляються за слова. «Єдине людство», «кордони, вірування, поділ на клани, нації – усе вчорашній день, усе – тупиковий шлях у створенні справжньої людської цивілізації», «дві тисячі років лише намацували шлях, яким варто йти», «ООН, ЄС – перша спроба приміряти спільне майбутнє», «війни не закінчаться доти, доки житимемо за законами тваринного світу, розділившись на окремі держави», «зародження нової ідеї існування людства як єдиного гармонійного організму», «перегляд доцільності існування всіх державних і суспільних інститутів»…

      – Дідько, не відволікатися! – наказую собі, пальці бігають по «клаві» в динаміці рок-н-ролу, почерк дідуся вже не напружує. Нормальний почерк! Кожне слово зрозуміле. Але не кожна думка. Може, врубати музику, щоб дідові ідеї не прослизали в голову?

      «Інформаційні передумови створення єдиного людства», «вторинні наслідки глобалізму», «ефект часу при формуванні нової ідеї творення єдиного людства»… Ма… ти моя Мотря! Дід же однозначно не дурний і не слабкий на голову. Чому ж не розуміє? Його ідеї, навіть якщо і мають рацію бодай у чомусь, нездійсненні! Нереальні і нездійсненні! Утопіст хрінів!

      – І чому? Хто проти? – уточнює реальність.

      – Та всі проти, – шепочу із прикрістю.

      Зриваюся: нормально! Усе нормально. День тільки взявся перевдягатися у вечірнє, а я вже перелопатила більшу половину дідового зошита, тому стоп! Потрібен терміновий, життєво необхідний тайм-аут, аби дах не зірвало. Питиму каву, думатиму про Блека. Він повернеться. Не сьогодні, бо в голові вибудувався настирний забобон: побачу Блека, коли закінчу друкувати працю нотаріуса Реформаторського. Не намацую жодного логічного пояснення, та впевнена: так і буде.

      «Цілу ніч друкуватиму», – збуджуюся, вірю. Та спершу – тайм-аут. Кава? Так! Кава!

      …Підхоплюю повідець, кричу Брукс:

      – Гуляти!

СКАЧАТЬ