Темні уми. Александра Бракен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ наших рук ховалися за моїми мішкуватими піжамними штанами і її багряним пуховиком. Вони перехопили її по дорозі в школу того ж ранку, коли прийшли за мною. Минув лише день, але я пригадую, якою ненавистю палали її очі, коли її всадовили на заднє сидіння автобуса, а відтак усіх нас замкнули… Вона не кричала, як усі решта.

      Діти, котрі нещодавно зникли за дверима, тепер з’явилися знову, тримаючи в руках сірі светри і шорти. Замість того щоби повернути назад у наш стрій, їх повели вниз, не давши нам можливості хоч про щось від них дізнатися чи бодай запитливо глянути.

      Вигляд у них наче не скривджений. Я відчувала запах маркера і чогось, схожого на спирт, але ніхто не кровоточив і не плакав.

      Коли нарешті прийшла черга дівчинки, ССПівець, котрий стояв на чолі шеренги, різким рухом роз’єднав наші руки. Я хотіла піти разом із нею, а там хай буде, що буде. Все ж таки це краще, ніж знову опинитись на самоті, не маючи нікого й нічого, що могло би мене підтримати.

      Мене проймала така дріж, що я змушена була обхопити себе руками, і тільки тоді тремтіння припинилося. Тепер я була першою в ряду й отупіло дивилася на картаті плитки, що виблискували між чорними черевиками ССПівця та моїми брудними ногами. Від утоми я вже й на ногах не стояла, тому що минула ніч була безсонною, а тепер від смороду вакси на солдатських черевиках у моїй голові ще дужче туманилося.

      А тоді вони покликали мене.

      Я опинилась у тьмяно освітленому кабінеті, наполовину меншому за мою тісну кімнатчину-спальню вдома, і я геть не пам’ятала, як увійшла туди.

      – Ім’я?

      Я дивилась на кушетку і дивний сірий пристрій, що, весь сяючи, нависав над нею.

      З-за ноутбука на столі з’явилося обличчя лікаря. Вигляд у чоловіка був хворобливий, відтак здавалось, що його окуляри в тонкій срібній оправі ось-ось злетять з носа від будь-якого різкого поруху. У нього був неприродно високий голос, через що виникало враження, що він не говорить, а пищить. Я притулилася спиною до найближчих дверей, намагаючись збільшити відстань поміж мною та незнайомцем з його пристроєм.

      Лікар прослідкував за моїм поглядом, спрямованим на кушетку.

      – Це сканер, у ньому нема нічого страшного.

      Мабуть, виглядала я не надто заспокоєно, бо він повів далі:

      – Тобі ніколи не доводилось ламати руки-ноги чи вдарятися головою? Знаєш, що таке комп’ютерна томографія?

      Почувши в його голосі натяк на доброзичливість, я, заперечливо хитнувши головою, мимоволі ступила вперед.

      – Зараз тобі доведеться прилягти на кушетку, щоби я перевірив цим пристроєм, чи все гаразд з твоєю голівкою. Але спочатку скажи, як тебе звати.

      Переконатись, чи все гаразд із головою. Та як він взнає?..

      – Твоє ім’я, – раптом різко наполіг він.

      – Рубі, – відповіла я, а відтак поспіхом додала прізвище.

      Замислившись на мить, він почав швидко друкувати на клавіатурі.

СКАЧАТЬ