Темні уми. Александра Бракен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Це вона, – почула я слова Лаяма.

      Я повернулася назад, насправді очікуючи побачити, як крізь розтрощене заднє вікно нашого фургончика у мене цілиться Роб. Проте Роб кермував.

      Кейт сиділа на пасажирському сидінні, міцно стискаючи в руках гвинтівку.

      – Будь ласка, просто відпустіть мене, – мовила я, вхопивши Лаяма за плече. – Я повернуся до них. Не треба, щоби хтось постраждав.

      – Саме так! – прокричав Чабс. – Пригальмуй, нехай виходить!

      – Ану обоє заткніться! – мовив Лаям, кидаючи Чорну Бетті на смугу праворуч, а потім знову – ліворуч. Позашляховик радше їхав услід за нами, аніж переслідував. Важко було сказати, чи це ми сповільнились, чи то вони додали газу, бо за мить позашляховик врізався у нас, і цього разу навіть паски безпеки не вберегли нас від різкого струсу.

      Лаям щось пробурмотів під носа, але його слова потонули в раптовому шквалі зливи. Опустивши скло, він висунув руку, ніби показуючи позашляховику обганяти.

      – Зроби щось! – волав Чабс, хапаючись руками за кермо.

      – Я намагаюсь, – мовив він, – але сконцентруватись не можу!

      Він намагається використати свої здібності. Від усвідомлення цього мене пройняв жах.

      Великі краплі, що періщили у вікна, геть розмили довколишні дерева, але Лаям про двірники наче забув. Якби увімкнув їх, то, можливо, ми би помітили, як назустріч нам мчить інша машина. Пролунав звук її клаксона, вивівши Лаяма з трансу.

      Мінівен повернувся на праву смугу, ледве уникнувши лобового зіткнення із седаном. Якби те маленьке авто не загальмувало, позашляховик врізався би просто в нього. Ми із Зу розвернулись саме вчасно, аби побачити, як позашляховик знову відкотився на праву смугу. Кейт вдалося отямитися доволі швидко, тож перш ніж ми звели дух, вони нас уже майже наздогнали.

      – Лаяме, – просила я, – будь ласка, просто з’їдь на узбіччя. Я не дозволю, аби вони щось вам зробили!

      Не хочу повертатись.

      Не хочу повертатись.

      Не хочу…

      Я заплющила очі.

      – Зелена! – у мої думки ввірвався голос Лаяма. – Вмієш кермувати?

      – Ні…

      – Зможеш краще за Чабса?

      – Можливо, але…

      – Чудово! – відповів він, схопивши мене за руку. – Сідай на капітанське місце.

      Він хмикнув, навіть коли ще одна куля дзвінко прошила металеву шкіру Бетті.

      – Давай, це не важче, ніж їхати на велосипеді. Праворуч газ, ліворуч – гальма, а крутиш кермом. Це все, що треба знати.

      – Почекай!

      Але, мабуть, у цьому питанні права голосу я не мала. Він знову вискочив на ліву смугу, щоби завадити позашляховику ще раз його вдарити, але натомість прискорився і різко вдарив по гальмах. Чорна Бетті зупинилась, а позашляховик пролетів просто повз нас.

      Усе трапилось так швидко, що я й не встигла оком кліпнути. Розстібнувши СКАЧАТЬ