Темні уми. Александра Бракен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а моя рука – такою важкою. – Вимітайся звідси. Вимітайся негайно.

      – Лі, тільки посмій! – застеріг Чабс. – Якщо по нас прийде Ліга…

      – Не пропадемо. – мовив Лаям. – Ми просто довеземо її до найближчої автобусної зупинки.

      Я закліпала очима. Це більше, ніж я сподівалась.

      – Ви не повинні.

      Лаям відмахнувся.

      – Усе гаразд. Даруй, більше нічим не зарадимо. Не можемо так ризикувати.

      – Так, звісно, маєш рацію, – мовив Чабс. – Але поясни мені, чому би нам не відвезти її на одну із найближчих залізничних станцій?

      Коли я озирнулась, Лаям мене вивчав, його світлі брови майже зійшлися докупи від якоїсь невисловленої думки. Я намагалась не відводити очей.

      – Нагадай мені знову… Рубі, чи не так? Я переконаний, що ти вже зрозуміла, що мене звати Лаям, а милу панночку за тобою – Сюзуме.

      Сюзуме сором’язливо усміхнулась. Я повернулася і спрямувала погляд на іншого хлопчика.

      – Гадаю, що насправді тебе зовуть не Чабсом?

      – Ні, – шморгнув він носом, – це Лаям так прозвав мене в таборі.

      – Він тоді на вигляд був як добряче відгодований підсвинок. – На обличчі Лаяма промайнула усмішка. – Але виявляється, що робота у полі і строга дієта краща за свинотабір. Зу зі мною в цьому згодна.

      Але Зу не звертала уваги на жодного з нас. Насунувши каптур на самі очі, розвернувшись на сидінні так, щоби мати змогу щось бачити, вона дивилася у заднє вікно. Її губи були розтулені, але спромогтися хоча б на слово вона не могла. Її округле личко зблідло.

      – Зу? – спитав Лаям. – Щось не так?

      Їй нічого не було потрібно показувати. Навіть якби ми не помітили темно-коричневий позашляховик, що наздоганяв нас, неможливо було не зауважити кулю, яка, вціливши у заднє вікно, пробила його.

      9

      Одна куля пролетіла по центру мінівена і вийшла крізь вітрове скло. На мить ми завмерли, витріщаючись на отвір і павутиння тріщин, що розійшися довкола.

      – От ч…! – Лаям погнав машину вперед, рвучко натискаючи на педаль газу. Ми наче й забули, що знаходимось у «Доджі-каравані», а не у «БМВ», бо на розгін до шістдесяти йому знадобилося, як нам здалось, хвилин із тридцять. Тіло Чорної Бетті затрусилось, і причина полягала не лише в дорожних вибоїнах і тріщинах.

      Я розвернулась, видивляючись позашляховик Роба, але за нами мчала яскраво-червона вантажівка-пікап, і чоловік, котрий висунувся з пасажирського вікна вантажівки з гвинтівкою в руках, був не Робом.

      – Я ж казав тобі! – закричав Чабс. – Я ж казав, що це – розшуковці!

      – Так, ти мав рацію, – прокричав Лаям у відповідь. – Та, може, спробуєш теж чимось прислужитися?

      Він крутнув кермо ліворуч, саме у мить, коли чоловік ще раз вистрілив. Мабуть, куля пролетіла занадто далеко, бо в машину так і не поцілила, принаймні я цього не бачила. Чоловік знову вистрелив, і тій кулі поталанило набагато більше: вона влетіла Чорній Бетті в бампер.

      Відчуття СКАЧАТЬ