«Колись русалки по землі ходили…» Жіночі образи української міфології. Юлия Буйских

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ віра») та «Рідна віра», які належать до одного напряму – «рідновірства» (чи «рідновір’я»), але мають певні відмінності. «Берегиня» існує переважно в міфології субкультури «рідновірів». Так, постать «давньоукраїнської богині берегині» фігурує на безлічі неоязичницьких веб-ресурсів, а також на різних сумнівних сайтах, які попри існування великого масиву фахової наукової літератури, передусім із археології, пропагують походження українців від носіїв історико-культурної спільності Кукутені-Трипілля, як, наприклад, aratta-ukraine.com, де подано інформацію про те, що «сакральний образ берегині нагадують нам трипільські статуетки». Відбувається цілковита підміна понять, коли археологічний артефакт, а саме теракотова статуетка IV тис. до н. е., називається «орантою» і тут же пропонується на продаж лялька-мотанка ручної роботи, яка називається «берегиня-оранта». Для вченого очевидно, що немає жодного логічного зв’язку між археологічною знахідкою, символом Оранти і лялькою-мотанкою; до того ж «берегиня» як новітній міф аж ніяк не пов’язана з ними.

      Отже, сучасний образ берегині, попри його претензійну традиційність і автентичність, є цілковито новочасним винаходом. О. Кісь, вивчивши його функціонування в суспільно-політичному дискурсі, підкреслила, що «сліпа ідеалізація традиційної селянської культури українців вкупі з некритичним, беззастережним прийняттям оцінок та висновків її дослідників про виняткове становище жінки призвели до того, що матріархатний міф став невід’ємною частиною української національної міфологеми»33. У такий спосіб «берегиня» зробила й політичну кар’єру, з’являючись у політичному образі деяких політикинь, як, наприклад, Юлії Тимошенко (з її характерною зачіскою «коса, обернена навколо голови», вишиванками й театральним звертанням до виборців «Рідні мої!») та інших діячок українського політикуму, які позиціонували себе як «берегині» нації.

      Прикладом втілення образу «берегині» в мистецтві може слугувати один із сучасних муралів у Києві біля Майдану Незалежності, створений Матою Руді, художником із Коста-Рики. Мурал має назву «Берегиня». Причому коли митця запитали, чому його твір носить таку назву, він відповів, що прочитав про те, що «берегиня» – це «жіночий дух у слов’янській міфології, що означає мати вогнища та захисниця дому»34. Вочевидь, не знайомий із локальною специфікою і тим паче з відповідною науковою літературою, художник надихнувся умовно «слов’янською міфологією» та образом, пов’язаним у суспільній думці з жіноцтвом, материнством, функцією захисту родини та країни. Останнє є особливо актуальним у світлі трагічних подій, пов’язаних із Революцією Гідності, російсько-українським збройним конфліктом та потужним волонтерським рухом, у якому велику роль відіграють жінки.

      Продовжуючи розгляд новітнього метанаративу «берегині», розберімося з тією іпостассю міфу «берегині», яка відсилає нас до начебто СКАЧАТЬ