«Колись русалки по землі ходили…» Жіночі образи української міфології. Юлия Буйских

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і умудрились вижити всупереч демонам своєї власної природи. Тому й ведеться така непримиренна боротьба проти наших міфів, які розкривають правду нашої великої історії та історії білої раси»29. На жаль, холодної наукової виваженості для препарування таких текстів мені відверто бракує. Хочеться запитати: «українці складають комплексне ядро найдавнішої білої раси на Землі» – це серйозно? Це заявка на амбітну наукову концепцію, яка має перекреслити не одне століття антропологічних і археологічних досліджень? Наведу цитату з іншого витвору В. Войтовича – «Української міфології». Ось що написав автор про «берегиню»: «Берегиня – богиня добра, захисту людини, оселі, малих дітей від хвороб та інших злих сил. Берегиня – оберіг непорушної вірності подружжя. Символом берегині є родинне багаття, в якому людина знаходить мир, спокій, любов і високу мораль. Рушники із зображенням берегині вивішували над вікнами й дверима. Мідні або глиняні обереги із зображенням богині носили на грудях. Найкраща пожертва берегині – це пахучі трави, особливо полин, любисток, м’ята. Зображення берегині часто подибуємо на вишиванках та писанках. Зображення чотирирукої, навіть шестирукої берегині можна бачити на деяких археологічних знахідках з бронзи. […] Про «берегиню» згадується й у “Велесовій книзі”»30. Знову напрошується питання, звідки автор черпає ці фантазії? Як він наважується публікувати нічим не обґрунтовані твердження, називаючи це «дослідженням»? Очевидно, про наукову компетенцію в книгах автора не йдеться. Археологічні артефакти доби бронзи (друга половина III тис. до н. е. – I тис. н. е.), і тут зі мною погодиться будь-який фахівець-археолог, не можуть «порівнюватися» та співвідноситися із предметами побутової і святкової культури українського села XIX – початку XX ст., зокрема з рушниками, вишитими сорочками та писанками. Крім того, питання символіки та семантики зображень на рушниках фахівці-етнографи вивчають дуже обережно, дистанціюючи власні естетичні уподобання від об’єкта, оскільки необґрунтовані припущення та нав’язування власних концепцій досліджуваному культурному явищу можуть вилитися в поверхові фантазування стосовно того, що означав той чи той рослинний, антропоморфний або ж геометричний орнамент.

      Зокрема етнологиня С. Китова, критикуючи твердження академіка Б. Рибакова, що нібито образ «богині берегині» з піднятими вгору руками відображено на вишитих і тканих рушниках (у тому числі українських із різних етнографічних регіонів), також закликає не довіряти працям сучасних українських «міфологів», які підхопили цю ідею та розвинули власну міфотворчість, украй далеку від етнографічної дійсності. Скажімо, дослідниця вказує, що на кролевецьких тканих рушниках, на яких С. Плачинда вбачає «символічну фігуру Берегині» – жінки з піднятими вгору руками, – насправді можна побачити нечіткі стилізації, причому вони навряд чи говорять про відображення певного міфологічного образу, а скоріше про «особливості СКАЧАТЬ