Інферно. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ того, що з вами трапилося. І перш ніж із кимсь розмовляти, гадаю, вам не завадило б спочатку дізнатися про всі факти. На жаль, мені здається, ви ще недостатньо зміцніли, щоб…

      – Які факти?! – прискіпливо спитав у неї Ленґдон, щосили намагаючись випрямити спину й вмоститися вище. Голка крапельниці боляче встромилася в його руку, і професорові здалося, що його тіло важить кілька сотень фунтів. – Усе, що мені відомо, – це те, що я перебуваю у флорентійському шпиталі і що коли тут опинився, то увесь час повторював фразу «Дуже вибачаюсь».

      Раптом у Ленґдона з’явилася лячна думка.

      – Може, я став винуватцем автомобільної пригоди? – спитав він. – Може, я комусь заподіяв шкоду?

      – Ні, ні, – запевнила його лікарка. – Гадаю, що ні.

      – Тоді що ж трапилося?! – настирливо спитав Ленґдон, змірявши обох лікарів розлюченим поглядом. – Я маю право знати, що відбувається!

      Запала довга тиша, а потім лікар Марконі неохоче кивнув молодій колезі. Лікарка Брукс шумно зітхнула й підійшла до ліжка Ленґдона.

      – Гаразд, я розповім вам те, що мені відомо, а ви мовчки й спокійно вислухаєте, домовилися?

      Ленґдон кивнув, і цей рух голови знову спричинив гострий біль, який віялом розійшовся по його черепній коробці. Та професор не зважав на нього, нетерпляче чекаючи відповіді на своє запитання.

      – Ну, по-перше, ось що… Рана на вашій голові не була спричинена нещасливим випадком чи автокатастрофою.

      – Що ж, уже легше.

      – Та не зовсім. Насправді вашу рану спричинила куля.

      Серцевий монітор Ленґдона пришвидшено запищав.

      – Перепрошую?!

      Лікарка Брукс заговорила швидко, але впевнено:

      – Об маківку вашої голови чиркнулася куля, і, скоріш за все, це призвело до контузії. Вам дуже пощастило, що ви не загинули. Якийсь сантиметр нижче, і… – Вона скрушно похитала головою.

      Ленґдон отетеріло витріщився на неї. «Хтось вистрелив у мене?»

      Раптом звідкись почулися сердиті голоси, почалася якась сварка. Здавалося, той, хто навідався до Ленґдона, не надто хотів чекати. Майже одночасно професор почув, як важкі двері в дальньому кінці коридору з гуркотом розчинилися. І побачив, як до палати наближається якась постать.

      То була жінка, вдягнена в чорну шкіру. Гарна й сильна, вона мала темне, зібране в короткі шипи волосся. Рухаючись із надзвичайною легкістю, наче її ноги не торкалися землі, жінка прямувала до палати Ленґдона.

      Не вагаючись ані секунди, лікар Марконі став на порозі, заступаючи їй шлях.

      – Ferma! (Зупиніться!) – скомандував він, виставивши вперед долоню, наче полісмен.

      Незнайомка, не вповільнюючи ходи, дістала пістолет із глушником, націлила його в груди лікареві Марконі й вистрелила чергою.

      Почулося сичання пострілів.

      Ленґдон із жахом дивився, як лікар Марконі незграбно позадкував до палати і, вхопившись за груди, упав додолу, а на його білому халаті розпливлися плями крові.

      Розділ 3

      За СКАЧАТЬ