Інферно. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вже не буде вороття. Я підганяю свої налиті свинцем ноги вгору, вузькими сходами… піднімаюся до неба гладенькими мармуровими сходинками, вичовганими й подряпаними.

      Знизу долітає відлуння голосів. Благальних голосів.

      Вони вже позаду мене, вони наближаються вперто й невмолимо.

      Вони не розуміють, що має статися… не розуміють, що я для них зробив!

      Яка невдячна країна!

      Я піднімаюся вище, і на мене тиснуть видіння… хтиві тіла, що звиваються під вогняним дощем, пожадливі душі, що плавають у фекаліях, зрадливі негідники, що застигли в крижаних лещатах сатани.

      Долаючи останні сходинки, я, погойдуючись і мало не мертвий, виходжу нагору, у вологе ранкове повітря. Кидаюся до високої, із мене заввишки, стіни і вдивляюся крізь вузькі бійниці. Далеко внизу лежить благословенне місто, у якому я знайшов притулок і захист від тих, хто виштовхнув мене у вигнання.

      А голоси за спиною гукають, підходячи дедалі ближче:

      – Те, що ти зробив, – це божевілля!

      Божевілля породжує божевілля.

      – Заради всього святого, – гукають вони, – скажи, де ти його сховав?

      Саме заради всього святого я вам цього не скажу.

      І ось я стою, загнаний у куток, притиснувшись спиною до холодного каменю. Вони зазирають вглиб моїх зелених очей, вираз їхніх облич стає похмурим, вони вже не намагаються заманити й обдурити, вони погрожують:

      – Ти ж знаєш наші методи. Ми здатні змусити тебе розповісти, де воно сховане.

      Саме через це я й видерся мало не до небес, рятуючись від вас.

      А внизу, запаморочливо далеко внизу піді мною, червоні черепичні дахи розпливлися передмістям, наче море вогню, освітлюючи прекрасну землю, якою колись мандрували гіганти… Джотто, Донателло, Брунеллескі, Мікеланджело, Боттічеллі.

      Я трохи підсунувся – пальці ніг торкнулися краю.

      – Спускайся! – кричать вони. – Ще не пізно!

      О свавільні невігласи! Невже ви не здатні узріти майбутнє? Невже ви не здатні збагнути велич та красу мого витвору? І потребу в ньому?

      Я з радістю зроблю цю завершальну жертву… а разом із нею знищу вашу останню надію знайти те, що ви шукаєте.

      Вам нізащо не вдасться вчасно віднайти його.

      А внизу, на відстані ста футів, брукований майдан манить мене, мов прекрасна дрімотна оаза. От якби мати більше часу… але час – це єдина річ, яку не здатні здобути навіть мої чималі статки.

      У ці завершальні секунди я дивлюся вниз на майдан і помічаю образ, який спантеличує мене.

      Я бачу твоє обличчя.

      Ти вдивляєшся в мене із затінку. Твої очі сумні, однак я бачу в них благоговійну шанобливість до того, що я звершив. Ти розумієш, що я не маю вибору. Заради любові до людства я мушу захистити мій шедевр.

      Він зростає навіть тепер… вичікує… нуртує під червоними, мов кров, водами лагуни, у якій не віддзеркалюються зірки.

      Тож я відводжу погляд від твоїх очей і спрямовую його СКАЧАТЬ