Янголи і демони. Дэн Браун
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Янголи і демони - Дэн Браун страница 10
Название: Янголи і демони
Автор: Дэн Браун
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Триллеры
isbn: 9786171250475
isbn:
ЦЯ КОЛОНА ІОНІЧНА
Це що – графіті по-швейцарськи? – з гумором подумав Ленґдон і, придивившись до колони, хмикнув.
– Приємно побачити, що навіть найвидатніші фізики іноді помиляються.
Колер озирнувся.
– Ви про що?
– Той, хто це написав, помилився. Ця колона не іонічна. Іонічні колони мають однаковий діаметр по всій висоті. Ця ж догори звужується. Вона дорична – грецький аналог. Багато хто так помиляється.
Колер не усміхнувся.
– Автор цієї записки хотів пожартувати, містере Ленґдон. Він мав на увазі, що ця колона містить іони6 – частинки з електричним зарядом. Вони є в більшості об’єктів.
Ленґдон іще раз подивився на колону і тихо застогнав.
Усе ще сердячись на себе за ляпсус, Ленґдон вийшов із ліфта на найвищому поверсі корпусу С і попрямував услід за Колером ошатним коридором. Інтер’єр виявився несподіваним – у традиційному французькому колоніальному стилі: темно-червона канапа, порцелянова ваза на підлозі, на стінах – дерев’яні панелі з химерним різьбленням.
– Ми намагаємося створити для наших науковців максимальний комфорт, – пояснив Колер.
Це очевидно, подумав Ленґдон.
– Отже, той чоловік із факсу – він жив тут? Це був один із ваших найцінніших працівників?
– Саме так, – відповів Колер. – Сьогодні вранці він не з’явився на зустріч зі мною і не відповідав на виклики по пейджеру. Тож я прийшов сюди сам і знайшов його у вітальні мертвим.
Ленґдонові раптом стало лячно, коли він усвідомив, що от-от побачить покійника. Він ніколи особливо не вирізнявся міцними нервами. Цю слабкість він виявив у собі ще в студентські роки, коли якось на лекції викладач розповів, що Леонардо да Вінчі вивчав будову людського тіла на трупах, які викопував із землі, щоб ретельно дослідити м’язи.
Колер попрямував у дальній кінець коридору. Там були одні-єдині двері.
– Пентхауз, як кажуть у вас. – Він витер хустинкою піт із чола.
На дубових дверях висіла табличка з написом:
ЛЕОНАРДО ВЕТРА
– Леонардо Ветра, – прочитав уголос Колер. – Наступного тижня йому б виповнилося п’ятдесят вісім. Це був один із найвидатніших науковців нашої доби. Його смерть – непоправна втрата для науки.
На якусь мить Ленґдонові здалося, що на жорсткому обличчі Колера промайнуло якесь людське почуття. Але воно зникло так само швидко, як і з’явилось. Колер витягнув з кишені велику зв’язку ключів і почав перебирати їх, шукаючи потрібний.
Ленґдонові прийшла до голови несподівана думка. Будинок здавався зовсім порожнім. Це було дивно, якщо зважати на те, що вони майже прибули на місце злочину.
– А де всі? – запитав він.
– У лабораторіях, зрозуміло, – відповів Колер, знайшовши нарешті ключ.
– Я маю на увазі поліцію, – СКАЧАТЬ
Англійською «іонний» та «іонічний» звучить однаково –