Учень убивці. Робин Хобб

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до цуценяти не допоможе. Я сумував за його теплим маленьким світом, в якому була солома, його братики і сестрички, молоко та матір. На той час я не міг вигадати кращого місця.

      Після цього ми з Баррічем пішли вечеряти. Він посадив мене за солдатський стіл, де ніхто не звертав уваги на мою поведінку і не вимагав жодних розмов.

      Коли Барріч побачив, що я вже поїв, то ми вийшли на задній двір за кухнею і сіли там пити. Я і до цього пробував ель, пиво і вино, але ніколи не пив навмисне, як Барріч. Коли кухарка вийшла і насварила Барріча за те, що він дає хлопчику міцні напої, він кинув на неї той короткий погляд, як у ту першу ніч, коли я зустрів його у повній солдатів кімнаті. Тоді це було на захист доброго імені Чівелрі.

      Барріч провів мене до кімнати, зняв з мене сорочку. Я стояв біля ліжка, хитаючись. Він невимушено штовхнув мене в ліжко й накинув на мене ковдру.

      – Спи, – наказав Барріч хрипким голосом. – Завтра ми повторимо. І потім теж, доки ти не прокинешся і не зрозумієш, що це все не смертельно.

      Він задмухав свічку й пішов. У мене паморочилося в голові, а все тіло боліло від роботи. Та все ж я не міг заснути. Я плакав. Спиртне вивільнило у мені те, що я притлумлював у собі всі ці дні, і я почав плакати. Я схлипував і гикав так, що мої щелепи трусилися, а сльози і шмарклі перемішувалися. Гадаю, що не плакав так відтоді, відколи мій дід змусив матір покинути мене.

      – Все пропало! – почув я свій власний голос. Раптом я відчув, як мене хтось міцно обіймає. Це Чейд обійняв мене й колисав, наче малу дитину. Навіть у темряві я знав, кому належать ті кістляві руки та запах трав і пилу. Не вірячи своєму щастю, я притиснувся до нього і плакав, доки не охрип і не міг нічого сказати.

      – Ти був правий, – сказав Чейд тихим, спокійним голосом, уткнувшись у моє волосся. – Ти був правий. Я не мав тебе про це просити, а ти правильно зробив, що відмовився. Я не буду більше тебе так випробовувати, чесно.

      Коли я нарешті заспокоївся, він відпустив мене і дав якийсь напій. Він був ледь теплий і майже без смаку. Але не вода. Я випив його без питань і майже одразу заснув, навіть не пам’ятаючи, як Чейд пішов з моєї кімнати.

      Я прокинувся на світанку, ситно поснідав і пішов до Барріча. Я швидко справлявся з усіма завданнями і був дуже уважний, не розуміючи, чому Барріч прокинувся з головним болем і був не в настрої. Він пробурмотів щось про «батьківську пристрасть до випивки» і рано відпустив мене, сказавши, щоб я свистів десь в іншому місці.

      Через три дні король Шрюд викликав мене на світанку. Він уже був одягнений, а на столі стояла таця з їжею на двох. Тільки-но я прибув, король відіслав слугу й наказав мені присісти. Я взяв стілець біля столика в його кімнаті. Не питаючи, ситий я чи голодний, він змусив мене їсти. Він говорив лише про їжу й ані словом не обмовився про угоди, відданість чи вірність своєму слову. Коли король побачив, що я наївся, він відсунув власну тарілку і незручно посовався.

      – Це була СКАЧАТЬ