Шопоголік. Софи Кинселла

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ картку «Віза», – але мої пальці ковзають по шкірі. Я здивовано завмираю і починаю нишпорити всіма кишенями гаманця, розмірковуючи, чи я кудись запхала її з якоюсь квитанцією, чи вона втрапила під візитку… А потім мене розчавлює усвідомлення. Вона на моєму столі.

      Як можна бути такою дурепою? Як можна кинути кредитку на столі? Про що я тільки думала?

      Привітна білявка кладе загорнутий шалик у темно-зелену фірмову сумочку «Денні та Джордж». У мене шалено калатає серце. От що тепер зробити?

      – Як ви хотіли б розрахуватися? – ввічливо запитує вона.

      Обличчя в мене спалахує.

      – Я щойно зрозуміла, що забула кредитну картку в офісі, – затинаюся я.

      – Ой, – каже дівчина, і руки в неї завмирають.

      – Зможете притримати його для мене? – Дівчина невпевнено дивиться.

      – На скільки притримати?

      – До завтра? – відчайдушно кажу я. О Господи. Вона корчить невдоволену пику. Невже вона не розуміє?

      – Боюся, що ні, – каже вона. – Товари зі знижкою не можна відкладати для когось.

      – Тоді до сьогоднішнього вечора, – швидко кажу я. – До котрої ви працюєте?

      – До шостої.

      До шостої! Я відчуваю, як мене сповнюють водночас полегшення й адреналін. Не здавайся, Ребекко! Я піду на прес-конференцію, вшиюся звідти, щойно зможу, і повернуся на таксі до офісу. Візьму свою «Візу», скажу Філіпові, що забула записник, примчу сюди і куплю шалика.

      – А до закриття зможете притримати? – запитую я благально. – Будь ласка. Ну будь ла-а-а-асочка.

      Нарешті дівчина поступається.

      – Гаразд. Покладу його за прилавок.

      – Дякую, – видихаю я. Спішно виходжу з магазину і прямую далі до «Брендон Коммюнікейшенз». «Нехай ця прес-конференція буде короткою, – молюся я. Нехай запитань буде не надто багато. Боже, прошу тебе, благаю, допоможи мені купити цей шалик».

      Діставшись до «Брендон Коммюнікейшенз», я відчуваю, що потроху заспокоююсь. Зрештою, у мене є ще цілісіньких три години. І мій шалик надійно сховано за прилавком. Ніхто в мене його не відбере.

      У фойє «Брендон Коммюнікейшенз» висить табличка: «Пресконференція «Екзотичні можливості від “Форленд” проходить у залі Артеміди», і чоловік у формі вказує всім шлях коридором. Отож захід досить-таки значний. Звісно, не на рівні «телекамери, CNN та журналісти з усього світу ледве дочекалися». Але все ж на рівні «досить-таки багато людей сюди забрело». Вельми важлива подія для нашого тісного й нудного світу.

      Заходжу – і мене оточує гомін люду, що тиняється залом, та офіціантів, що ширяють туди-сюди з канапе. Журналісти хиляють шампанське, ніби ніколи раніше його не бачили; дівчата-піарниці, зверхньо зиркаючи, попивають воду. Офіціант пропонує мені келих шампанського, і я беру два. Один вип’ю зараз, а другий поставлю під стілець, щоб рятуватися від нудьги.

      У дальньому кутку бачу Еллі Грейнджер зі «Щотижневика інвестора». Її затисли СКАЧАТЬ