Шопоголік. Софи Кинселла
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Шопоголік - Софи Кинселла страница 3
Название: Шопоголік
Автор: Софи Кинселла
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Юмористическая проза
isbn: 978-617-12-5058-1,978-617-12-5453-4
isbn:
Я вже подумки складаю листа: «Шановний головний директоре “Візи”. Ваш лист мене дещо спантеличив. Про який саме рахунок ідеться? Я від Вашої компанії жодного рахунку не отримувала. Я не злякалася Ваших погроз і попереджаю, що напишу про Вас Анні Робінсон на телепрограму “Сторожовий пес”».
А ще завжди можна поїхати за кордон.
– Бекі? – стріпнувши головою, я бачу, що Клер витріщається на мене. – Ти закінчила матеріал про Ллойд?
– Майже, – обманюю я. Вона не зводить із мене очей, тож доводиться розгорнути той документ на весь екран, просто щоб показати моє прагнення працювати. Але якоїсь трясці вона все ніяк не відводить очей.
«Миттєвий доступ до рахунку – значна перевага для вкладників, – друкую я на екрані, слово в слово переписуючи з прес-релізу, що лежить переді мною. – Також пропонуємо особливі відсоткові ставки для тих, хто вкладає понад 5000 фунтів».
Я ставлю крапку, сьорбаю кави і перегортаю прес-реліз на другу сторінку.
До речі, це і є моя робота. Я журналістка фінансового журналу. Мені платять за те, що я пояснюю іншим, як поводитися з грошима.
Звичайно, це не та кар’єра, про яку я завжди мріяла. Ніхто з тих, хто пише про фінанси, не мріяв це робити. Вони можуть казати, що їх «зачепила» тема фінансів. Це все брехня. Насправді їм просто не дісталася робота, на якій можна писати про щось більш захопливе. Вони намагалися влаштуватися в «Таймз» і в «Експрес», у «Мері-Клер» та у «Воґ», у «ДжейК’ю» та в «Лоадед», а у відповідь чули лише «Забирайся звідсіля!»
Тож вони взялися шукати роботу в «Сталеливарських новинах», «Сироробському віснику» чи «Інвестиційному щотижневику». Зрештою їх узяли на наймаруднішу роботу якогось найостаннішого помічника, якому платять копійки – і вони були за це вдячні. І відтоді так і пишуть про сталь, сир чи інвестиції – просто тому що ні в чому більш ні бельмеса не тямлять. Я сама починала у виданні з привабливою назвою «Про особисті інвестиції». Я навчилася передирати матеріали з прес-релізів, кивати на прес-конференціях і вигадувати питання, які звучали так, ніби я тямлю, про що говорю. Через півтора року – хоч у таке й важко повірити – мене переманили у «Вдалі вкладення».
Звичайно, я так нічого й не дізналася про фінанси. Люди на автобусній зупинці кумекають у фінансах краще за мене. Школярство петрає в них іще ліпше. Я тут пропрацювала вже три роки й досі чекаю, що мене хтось таки підловить.
По обіді редактор Філіп гукає мене на ім’я, і я злякано озираюся. – Ребекко? – говорить він. – Є розмова. Філіп киває, щоб я підійшла до його столу. Здається, його голос зненацька притишується, стає майже змовницьким, і він так посміхається мені, ніби збирається повідомити якісь хороші новини.
«Господи», – лунає в моїй голові. Підвищення. Це має бути воно. Він розуміє, як несправедливо те, що я заробляю менше, ніж Клер, і він зараз підвищить мене до її рівня. Або й іще вище. І скаже про це мені на вушко, щоб Клер СКАЧАТЬ