Де немає Бога. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не завагітніла, але ніколи по-справжньому не жалкувала про те, як усе обернулося. Бо це означало б жалкувати про появу найважливішої в її житті людини…

      Лайнер задом посунув від термінала. Жінка не розплющувала очей, здогадавшись про рух за легким здриганням корпуса, а тоді спробувала пригадати, коли востаннє бачила сина. Ця думка ніби прогризла діру в її свідомості, крізь яку потоком ринули спогади. Вони перекинули Анну до засотаного сирим мерехтливим світлом ранку, три тижні тому, коли, стоячи за облупленою на кутках плитою, вона готувала сніданок і чекала на приїзд чоловіка.

      17 квітня 2017-го

      Рівне, Україна

      Літак, що вилетів із Запоріжжя о чверть по одинадцятій, приземлився в Борисполі невдовзі після півночі. О першій ночі Влад дістався до залізничного вокзалу, де швидко з’ясував, що раніше за четверту ранку до Рівного нічого не їде. Він відпросився лише на три дні – щойно дізнався про відпустку Артема, – а тому вирішив не чекати. Взяв таксі, доїхав до автостанції «Дачна» на заході Києва, вибрався на проспект Перемоги й викинув убік праву руку із виставленим догори великим пальцем.

      Попри пізню годину, незадовго до другої Влада підібрав шофер-далекобійник, що віз курятину до Німеччини. Через чотири з половиною години Влад зіскочив на узбіччя поблизу клеверної розв’язки на сході Рівного. Вантажівка рушила на об’їзну, а чоловік, закинувши армійський наплічник на спину, подався естакадою до міста. За кількасот метрів на захід від розв’язки розташовувався зоопарк, навпроти входу до якого була зупинка, і Влад підрахував, що о шостій тридцять там уже мають ходити маршрутки.

      Чоловік крокував на захід і з насолодою вдихав прохолодне повітря. Крізь ніч пробивався сіруватий світанок. Обрамлений сивими хмарами місяць усе ще висів над горизонтом. Повітря здавалося масним від запаху мокрої землі, де-не-де вздовж дороги темніли калюжі – вночі, мабуть, добряче лило. Коли ліворуч від траси замаячів паркан зоопарку, хмари майже повністю розтанули.

      Влад не помилився: на зупинці із розчиненими дверима стояла 53-тя маршрутка. Він заскочив досередини, спіймав у дзеркальці заднього огляду заспаний погляд водія, поставив наплічник на крісло та присів поруч.

      Влад був у цивільному. Звістка про Артемів приїзд заскочила його зненацька, і він не мав часу, щоб випрати одяг. Його форма після п’ятнадцяти тижнів на «нулі» зрослася із брудом, і чоловік, посоромившись заходити в ній до літака, перевдягнувся в туалеті запорізького аеропорту в єдиний умовно чистий одяг: старі джинси, футболку та нейлонову вітрівку. Вітрівка лежала згорнутою в наплічнику з осені, і складки на тканині не розгладилися досі.

      За мить до того, як водій заговорив, Влад щось немовби відчув і, звівши погляд, наштовхнувся на водянисті очі у дзеркальці заднього огляду.

      – Платить будем, служивый? – Шофер чи то за наплічником, чи то за складками на вітрівці СКАЧАТЬ