Де немає Бога. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ войны? С Наполеоном? – Водій втягнув повітря з таким звуком, ніби хотів харкнути. – У нас что, война в стране?

      Влад відвів погляд від очей у дзеркальці. Губи немовби склеїлися. Слова в той момент просто перестали існувати, думки руйнувалися, розпадалися на шматки, які вперто не бажали збиратися докупи, та найгірше – чоловік не мав бажання нічого доводити. Влад не відчував ні злості, ні суму, ні навіть знесилення. Їхати за гроші теж не хотів. Він мовчки й не знати до кого кивнув, стягнув наплічник із крісла та вийшов із маршрутки.

      Дорогою з Києва Влад покуняв, тому йти було легко. Він проминув зоопарк, а коли добрався до кільцевої розв’язки, над якою височіла бетонна стела з датою заснування Рівного, повз нього прогуркотіла порожня 53-тя маршрутка. Ще через десять хвилин ліворуч проступили корпуси обласної лікарні; праворуч тягнувся занедбаний парк на схилі Пагорба Слави. За набутою на «нулі» звичкою Влад прискіпливо обдивився зарості й несподівано вгледів розквітлий бузок. Чоловік зупинився і недовірливо нахмурився. Бузок зазвичай цвіте на початку травня, а тут за півсотні кроків від дороги розкинулося невисоке деревце, щедро обліплене фіолетовими суцвіттями. Влад залишив наплічник на узбіччі, пішов до бузку й зірвав кілька гілок. Під деревом росли дикі жовті хризантеми, чоловік нарвав і їх також, щоправда, цілковито впевнений, що рве якісь мутантні ромашки.

      До багатоповерхівки на Княгині Ольги Влад Янголь дістався о сьомій двадцять.

      Анна відчинила двері після першого дзвінка. Чоловік переступив поріг, скинув наплічник і несміливо, наче боявся, що його погляд із незвички може обпекти, зиркнув на дружину. Обличчя Анни спершу видалося незнайомим, але за мить ніби потрапило у фокус, і Влад іще дужче знітився, вихоплюючи очима зморшки та посивілі пасма, яких раніше не було.

      – Привіт, – тихо мовив він.

      Анна наблизилась до нього й обійняла. Притислася всім тілом і, гамуючи тремтіння, зітхнула. Чоловік не рухався, тримав руку з квітами за спиною, а другою несвідомо м’яв плаття над попереком дружини.

      – Як ти тут? – запитав Влад.

      Не випускаючи його з обіймів, Анна мотнула головою, мовляв, байдуже.

      – Як ти? – її голос сухо шелестів від хвилювання.

      – Та ніяк. – Влад смикнув плечима й обережно відсторонився. – Втомлений трохи.

      Він говорив тихим, ласкавим голосом, немовби гладив пальцями її шкіру. Анна зіщулилася, відчувши, як мурашки поповзли із рук на шию.

      – Ти так довго добирався, я вже почала хвилюватися.

      – Я пішки. Не було маршрутки. – Влад раптом сконфужено насупився, неначе намагаючись згадати щось важливе, а тоді вивів руку з-за спини та вручив дружині букет: – Це тобі.

      – Дякую. – Анна всміхнулася, однією рукою забрала квіти, іншою взяла чоловікову долоню. – Заходь, роздягайся. Артем уже приїхав. Я думала, він буде пізніше за тебе. – На мить її очі стали винуватими: – Він СКАЧАТЬ