Володимир Сосюра. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

      Голову розбив я об каміння неба, —

      на заході морок, на заході кров…

      І в нестямі вітер утікає степом,

      ніби блиск останній скинутих корон…

      О мої шукання, мрії-метеори…

      Не шумує листя, в жилах не вино, —

      місяць народився ніби тільки вчора,

      а уже блукає на степу давно.

      Ох моє телятко… Як тебе спіймати,

      щоб віки горіло ти в душі моїй…

      Доки ти од мене будеш утікати

      і ховатись раптом в голубій траві…

      Я даремно руки в небо простягаю, —

      на худих долонях тільки тихий сміх…

      І розбив об небо голову з одчаю.

      Вітер…

      Сніг…

      На шматки порізав свою душу

      й зашпурнув їх ген-ген я од себе…

      І несуться вони метеорами десь по далеких світах…

      В порожніх грудях тільки вітер віє,

      і тоскно шарудять сніги…

      Там посадив я чорную лілею,

      в ній заховалося моє щастя

      і тре синенькі рученята,

      і дивиться з благанням навкруги.

         Сніги,

         сніги…

      Я знов один. Покірно одгоріли далі.

      Й дарунок твій – малиновий платок

      круг шиї ліг. І в золотій печалі

      не прилетить в мою кімнату Бог —

          не прилетить… і крилами кохання

          не зашумить привітно над крильцем.

          Лиш привид твій розтанув у тумані

          і все в сльозах нахилене лице…

      Гей, на огні далекого Версалю тебе вели.

      Блищала тоскно сталь…

      І, може, де в півтемній тихій залі

      цілує хтось вишневії вуста…

          й сорочку рве… і вже криваві руки

          біля твоїх розкиданих колін…

          І весь в крові від огненної муки

          уже лечу далеко од землі…

      І вже внизу крізь ґрати зачорніло,

      де вартовий карбує мірний крок,

      біля вікна знайоме мертве тіло

      й дарунок твій – малиновий платок.

      У плащі.

      А очі – зорі сині.

      Задивились верби в прудковод…

      Тихий вечір… золоті коліна…

      на щоці од шалі

          тіні,

          тіні,

          тіні…

      Твій кривавий, твій татарський рот…

      Знову я спокійний і осінній,

      як тоді, у двадцять другий год.

            Тільки вітер:

               «Синьому нірвана…»

         Тільки вітер:

               «Синьому не жить…»

         Там, де місяць огненний і п’яний

         в невідомі і далекі страни

         на воді дорогою лежить…

      «Люлі дитиноньці, Коліньці люлі…»

      Дзвонять на зорі, і пахне трава…

      В ночі далекі СКАЧАТЬ