Володимир Сосюра. Отсутствует
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Володимир Сосюра - Отсутствует страница 19
Название: Володимир Сосюра
Автор: Отсутствует
Издательство: Фолио
Жанр: Документальная литература
Серия: Митці на прицілі
isbn: 978-966-03-8168-1
isbn:
Дорогий брате Володимире, обірвалось твоє життя, і ми прощаємось з тобою, та не прощаємось ми з срібними дзвонами твоєї поезії, з твоїм словом, зітканим з блакитних небес України, з щедрих дібров і ланів, із (1 сл.[4]) революцій людського серця. Посмутніла твоя хата, Володимире Миколайовичу, посмутніли наші очі, зажурилась Україна. Та немає краю в тихому Дунаю, та немає процвітку вічному дереву життя, а люди сьогоднішнього дня і прийдешнього покоління будуть приходити до твоїх пісенних джерел і черпатимуть в них натхнення і радість. І до твого прийдешнього, яке ти розвивав (2 сл.[5]) комуни, за яке ми боремось багато літ, ми прийдемо з твоєю піснею на устах. Такий ти ніжний і тривожний повік житимеш з нами. Прощай, наш український Бояне, прощай! Той, хто вийшов з народу, повинен віддати свою душу, своє серце, свої натхнення, вогонь і все життя своє народові. Ти таким і був. Не було в тебе інших помислів, крім народу, не було в тебе іншої турботи, як тільки служити щиро йому, своєму вишневому українському народу. І коли в тебе була своя радість, вона була народна, і коли в тебе були смутки, вони були теж народними. Син революції, ти почав пісню і боротьбу під її щитом і прапором.
«Зима, зима,[6] а на пероні люди,
Біля вагонів ми співаєм «Чумака»
І радість лоскот[но] бентежить наші груди,
Шикують злидні нас – юнак до юнака».
Серце українського поета шикує нас в одні ряди, щоб ми не були безбатченками і людьми, не помнящими родства. Щоб з наших сердець і наших дум виростали Шевченки і Франки, щоб ми не збивали квіти на молодих гілках нашої української поезії, які ти так по-батьківському опікав. Журиться сьогодні вся Донеччина за своїм великим сином. Чорніють від смутку копри і далі, плаче Донецький степ від великої туги за своїм співцем. Ти був душею робітничого класу, в століття вніс цю душу своєю поезію, величчям, безсмертям.
«І знов Донеччина, і вітер верби хилить».
Тепер ти не зможеш там бувати, але між Донецьких степів буде ходити твоє ніжне і полум’яне слово, яке великий поет міг написати.
«Так ніхто не кохав…
Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання».
Яке безмежне повинно бути почуття людини, що могла так сказати, і як жаль, що і велику любов свою[7] хотіли вирвати з твого серця і заслати в далеку Сибір. Скільки передчасних сивин пало тоді на твою голову і, мабуть, тепер доречні були б слова Шекспіра:
«Ах, как жестока жизнь и сколько злодеяний!»
Хай прокляття впаде на голови тих, що це робили, вкоротивши цим тобі віку. Ми, осиротілі, лишаємось з своєю великою любов’ю до людей, до слова, до поезії, до великої нашої матері – України. Камінь розпадеться і дерево тисячоліття розцвіте і опаде, а твоя поезія залишиться, і хай не ждуть сноби, що наше слово, наша рідна Україна зникне, бо Україна безсмертна, як безсмертний ти в ній. Холодно тобі зараз, поете, і сніг над тобою йде СКАЧАТЬ
Так у документі.
Так у документі.
Неточна цитата першого рядка поеми «Червона зима».
Так у документі.