Соловецький етап. Антологія. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не потрапити, як там говорили, на «прицел» третій частині, тобто місцевому тюремному НКВД. Якщо у 3-ї частини не було на вас інших матеріалів, крім надісланої разом з в’язнем «справи», коли вам не «пришито» було шостого (шпигунства) чи восьмого (терор) пункту, ви могли мати деякі з цих «прав».

      На цей час, як уже говорилось вище, виробнича діяльність Соловків зводилось головно до сільського господарства. Лісгосп, Йодпром, Рибпром – були невеличкими. Там працювало мало людей. До того ж у Йодпромі, як і в Рибпромі, могли працювати тільки в’язні, що мали право плавання по морю, а таких людей на Соловках тоді майже не було. Отже, все довелося скорочувати і згортати. Лишилося тільки сільське господарство, розташоване на чотирьох пунктах: 1. – Прикремлівський, 2. – Есаковський, 3. – Муксольмський, 4. – Анзерський. Пункти ці, де працювали колись ще соловецькі ченці, розбудовано за останніми приписами агрономічної науки. Звичайно, всі вони були нерентабельними, але в умовах Півночі вражали гостей великими досягненнями. Досить сказати, що холмогорської породи корови (так званого «соловецького отродья») на острові за лактацію (10 місяців) давали від 7 до 12 тисяч літрів молока. Господарство це загалом мало показовий характер й розраховано було на замилювання очей гостям.

      В’язні ходили коло рогатої худоби й коней, працювали на городі та меліоративних роботах, косили траву.

      Усім соловецьким господарством керувала виробнича частина управи острова. На чолі окремих відділів до середини 1937 року, як правило, стояли в’язні.

      Начальником соловецької каторги був тоді заслужений чекіст Іван Пономарьов. Це був страшенний тиран, що дивився з-під лоба, називав усіх на «ти» і з особливим притиском підкреслював, коли збирав керівників виробничої частини острова, що вони всі лише «недостреленные». Любив серед ночі приїздити на той чи інший пункт за Кремлем, і горе було тому з керівників сільгоспу чи молочної ферми або свинарника, коли заставав його сонним: коли він, сам Пономарьов, не спить і «піклується» господарством, то як же сміє спати цей «недостреленный!» Був суворий і несправедливий. Викликаний до начальника в’язень ішов на розмову, як на шибеницю. Був повним господарем і мав силу-силенну «стукачів» (донощиків), так що знав про все, що діється на Соловках, краще, ніж «Третя часть».

      Після убивства Кірова режим на Соловках різко погіршав. Багатьох в’язнів посаджено до ізоляторів, багатьом продовжено термін ув’язнення, і то – не менш, як до десяти років. Створено нові ізолятори, де посилено конвой і погіршено харчування (максимум 300 гр. хліба і, крім хліба, нічого); заведено постійні обшуки, збільшено військову охорону. Коли за другої доби до Соловків підходили чужоземні пароплави-лісовози, куди соловчани навантажували ліс, то тепер 25-кілометрова водна зона навколо островів стала заказаною зоною не тільки для іноземних кораблів, ба й для звичайних собі човнів-баркасів карельських поморів. Простір навколо острова міновано. Міновано й фарватер до соловецької бухти, СКАЧАТЬ