Соловецький етап. Антологія. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що, ні при якій погоді не піде на компроміс і не визнає іншого, крім свого, Бога. А Богом Генадія була Україна – вільна, Незалежна Держава.

      Тими ж ночами читали ми написану на острові книжку Генадія, прекрасну роботу в імпресіоністичному стилі про наші національні змагання.

      Часом Генадій діставав бандуру й ліричним баритоном співав історичних пісень чи якусь думу козацьку. І сьогодні постає в уяві ця задумана, симпатична постать, з кобзою в руках:

      Вони ж його не вбивали,

      Не четвертували.

      Вони з нього, молодого,

      Живцем серце видирали.

      З таких, як Садовський (а їх, забутих героїв, тисячі), большевики не видирали серця живцем, а, як вампіри, десятками років пили з них кров.

      Інколи Генадій сидів і складав пісні та грав їх на бандурі. Від нього пісень тих учились інші й співали їх нелегально на Соловках на Біломорсько-Балтійському каналі, у всій Східній Фінляндії. З пісень цих пригадую тільки початок однієї, а другу – цілком.

      Перша оспівувала замучених на соловецькому острові петлюрівських отаманів, наших борців з большевицькою навалою на Україну. Початок її такий:

      Спіть невідомі,

      Спіть замучені,

      Спіть у мохах серед лісів.

      Шумлять сосни соловецькі

      Над могилами борців.

      Другу складено на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Вона була поширеною не тільки серед українців, а й серед інших, що там перебували. Навіть при розгромі однієї організації, що готувала масову втечу ув’язнених, фігурувала, як зразок агітаційної акції, саме ця пісня. Автора її ГПУ так і не пощастило відшукати.

      Слова цієї пісні такі:

      Пікети сплять вночі,

      Бори гудуть глухі,

      А на кар’єрах горять вогні…

      То ми – замучені,

      На смерть засуджені —

      Тяжкими кайлами

      Б’ємо граніт.

      У нас одна сім’я, —

      Ми побраталися:

      Туркмен, узбек, чечен,

      Сумний грузин,

      Син України,

      І карельськії «каймени»,

      Удмурт і чех,

      Литвин і білорус.

      Довбаєм кайлами,

      Б’ємо ми ломами,

      І шлем прокляття —

      Усім катам…

      І вірим – змучені,

      На смерть засуджені,

      Що прийде помсти час

      І кари вам.

      Та згодом Генадій Садовський дістається з Пічугів до соловецького Кремля, а з нього, вже за моєю допомогою, – вартовим на сінний склад сільгоспу. Довгими темними соловецькими вечорами сиділи ми, і Генадій розповідав про українську національну революцію, про все, що знав, бачив і своїми руками робив, і як згоріла молодість його в боротьбі й неволі.

      Ось він, молодий Генадій, звільняє житомирську тюрму, набиту тільки українцями – петлюрівцями, заарештованими Денікіним і приреченими на розстріл, бо денікінці, СКАЧАТЬ