Оденься для успеха. Искусство выглядеть стильно. Рейчел Рой

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Йозефіні новину про смерть Луї. Потім вона тримала вражену жінку в обіймах, мурмотіла до неї стандартні слова втіхи та розради, сподіваючись, що вони проб’ють крижаний шок та досягнуть вух Йозефіни, і нарешті відвела її до спальні, змусила лягти, накрила периною, бо знала, що холод скорботи от-от вдереться до її душі. Потім Валлі почала чекати у цьому мовчазному домі, поки повернуться зі школи діти.

      Тієї ночі Лізель проплакала до ранку, стискаючи фотографію батька в руці. Лені відмовилася вірити жодному слову тітки. Тант Валлі не мала права кривдити їх такими жахливими вигадками, тим більше що мова йшла про надто серйозні речі. Зробивши тітці реверанс, вона твердим кроком вирушила до себе в кімнату. Навіть там вона не заплакала. Доньки хоробрих солдат взагалі не плачуть.

      Йозефіна оплакувала чоловіка на самоті, за зачиненими дверима своєї спальні. Коли вона зрештою з’явилася на людях, вдовиче траурне вбрання огортало її, немов крила кажана. Вона туго вплела чорні стрічки у коси доньок, пошила чорні нарукавники для їхньої шкільної форми, повісила чорну крепову стрічку на вхідних дверях будинку в Шонеберзі.

      Життя Німеччини за часів війни скидалося на танок Смерті.

      Червень 1916

      Тепер усі померли. Сьогодні фаті поховають. Вранці ми замість школи пішли до Меморіального кладовища, щоб побути разом із ним востаннє. Йому якраз копали могилу. Тут так жахливо нудно тепер — єдиний цікавий хлопець, з яким ще можна гуляти, це Шмідт. Лені.

      ЗАЛИШИВШИСЬ САМА із двома дітьми, яких треба було піднімати на ноги, Йозефіна шаленіла від думок про те, як упоратися з будинком, дітьми та залишитися на плаву. Вона усвідомлювала, що пенсії за чоловіка не вистачить на все. Дуже скоро дівчата виростуть зі свого взуття – що тоді робити? Де вона знайде шкіру під час війни? Навіть якщо порізати чоботи Луї для верхової їзди – де взяти гроші, щоб сплатити шевцеві? Навіть їжі почало бракувати. Наразі найціннішою річчю для неї стали продуктові картки. Її дні проходили у довжелезних чергах, у сподіванні, що, коли нарешті підійде її черга, хоч щось ще залишиться у продажу.

      Взимку 1916 року хліб пекли з брукви, м’ясний раціон за картками складався з кісток та тельбухів; масло, молоко та сир остаточно зникли з продажу; замість картоплі видавали жовту ріпу. Каву, невід’ємну частину життя берлінців, почали робити з жолудів та букового коріння. Поняття «ерзац» міцно увійшло в повсякденне життя, бо стосувалося безлічі нещодавно найбільш звичних речей. У робітничій частині міста, де жінки тягли додому будь-що їстівне, створювали общинні кухні. Там будь-хто міг за сорок пфенігів отримати літр рідкого супу, щоб нагодувати родину. Однак у фешенебельних районах Берліна, як і колись, процвітали ресторани, які забезпечував продуктами чорний ринок. Їх меню пропонували фазанів, соковитих печених гусей, хрустку підсмажену свинину, які завгодно овочі, шоколадні тістечка та безліч сортів морозива. Як і за будь-якої війни, найбагатші бенкетували, тоді як бідні порпалися у смітті, щоб нагодувати СКАЧАТЬ