Сірі бджоли. Андрій Курков

Чтение книги онлайн.

      – Он як! Так вони кажуть, що то не їх вояк! – промовив Сергійович і враз пошкодував про сказане.

      – А коли це ви з ними говорили? – Петро примружився і погляд його став холодним і ворожим.

      – Це не я, це Пашка, сусід мій, з Шевченка! Вони до нього приходили, то він і спитав.

      – Угу, – мугикнув парубок, ніби висновки зробив. – Ну якщо не їх і не наш, то, значить, з «третьої сили»!

      – А що то за «третя сила»? – зацікавився пасічник.

      – А хто його знає! У нас кажуть, що хтось анонімно з нами проти них воює. А у них кажуть навпаки – з ними проти нас. Може, це якийсь спецназ, що і проти них і проти нас. Тому у нас радіють, коли вони там когось завалять, а у них – коли у нашому тилу у наш таки БМП хтось із гранатомета вистрілить…

      – Може, тобі меду с собою? – запропонував Сергійович солдатові.

      – Та я ще не йду, – Петро напружено посміхнувся. – Меду не треба. Хіба що тут, до чаю.

      – Так-так, звичайно! – заметушився Сергійович, нагнувся, дістав з підлоги літрову банку.

      Знову запала мовчанка, але порушувати її Сергійовичу більше не хотілося. Правда, хвилин за кілька він знову перейменуванням вулиць зацікавився.

      – На що перейменовують? – спитав майже пошепки.

      – Ну, якщо вулиця Маркса чи Леніна, то на Бандеру чи якогось письменника, – сказав солдат.

      – На письменника краще, – висловив думку Сергійович. – Ми ось, до речі, зараз на вулиці Леніна сидимо.

      – Коли війна закінчиться – перейменують обов’язково, – твердо заявив парубок.

      – А якщо я сам захочу нову назву обрати?

      – Можна, тільки треба з рештою жителів вулиці разом вирішити. А потім до міської ради звернутися.

      – Це не скоро, – хмикнув Сергійович. – Ой не скоро!

      – Ну я таки піду, – Петро зняв зі спинки стільця автомат, на плече повісив. Лівою рукою шапку-балаклаву зі столу забрав, а правою у карман теплої камуфляжної куртки поліз і витягнув звідти гранату РГД-5. Поклав поряд з чашкою.

      – Це вам, – сказав, з повагою на хазяїна глянувши. – Незручно якось у чужу хату без подарунка! З пустими руками…

      – Так а… – знітився Сергійович. – Нащо вона мені?

      – Для самооборони. Не знадобиться – після війни на городі закопаєте! Як хочете, можу вам мобільний зарядити у нас генератор потужний, навіть пральну машину тягне!

      Сергійович розгубився спочатку, але на мить. Витягнув з ящика серванта мобільний із зарядкою. Простягнув Петрові.

      Піднявся солдат, сховав дріт і телефон у кишеню куртки. Ще стоячи, не відходячи від столу, меду на останок із банки зачерпнув ложкою і до рота її відправив. Облизав жадібно.

      – Якщо допомога треба буде – білу ганчірку на гілку дерева у саду прив’яжіть! Щоб видно було! – сказав хазяїну і пішов у темноту.

      – Білу ганчірку? – пошепки повторив пасічник.

      Замкнув двері. З трьох свічок дві загасив. Здивувався, що настрій дивним СКАЧАТЬ