Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi. Марія Конопницька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Грубіян препоганий! А я ще хотів вступати з ним у розмову… Ото б ускочив… Інакше треба взятися за цю справу.

      Він потер пальцем свій довгий ніс і задумався. Раптом стукнув себе по лобі:

      – Як же мені знати, чи прийшла весна, чи ні, коли я не виміряв її дорогу по світу!

      І зараз же почав уважно розглядатися, з чого б то влаштувати подобу земної кулі і виміряти по ній дорогу весни.

      Раптом глянув убік – аж по стежці тупцяє їжак: шпильки наструнчив, мордочку висунув, на спині яблуко. Кошалек-Опа-лек дуже зрадів і, чемненько привітавши їжака, попросив у нього яблуко. Їжак злякався: що воно за такий малий чоловічок? А що совість мав нечисту, бо яблуко це вкрав уночі в одної господині й ніс до своєї ямки, то й кинувся чимдуж тікати. Згорнувшись у клубок, покотився з гори, як м’яч.

      – Стій, стій! Зажди! – гукнув Кошалек-Опалек йому навздогін. – Я тільки виміряю на цьому яблуці дорогу весни і зразу ж віддам тобі!

      Та їжак уже зник у густому тумані.

      – Ото дурна тварина! – сказав сам до себе Кошалек-Опалек. – Втекла від мене з такою чудовою кулею. Що ж його тепер робити? Нічого не вдієш – треба десь діставати іншу.

      І пішов собі далі, перескакуючи через рівчаки та каміння.

      Незабаром знайшов грудку вапна; зробив з неї кульку, викотив на найближчий горбок і смерековою шпилькою почав креслити на ній материки, моря, гори, ріки, доки не накреслив увесь світ, затим, почепивши на ніс окуляри, став простежувати на цій земній кулі шляхи весни.

      А тим часом туман спав з горбка на долину, ще хвилинку мерехтів над нею, наче біла хустка, затягуючи лісову стіну блакитною легкою парою. А потім розтанув по ярах. У золотому світлі сонця показались луки і поля, гаї і діброви…

      І тоді з південного схилу гори вийшла красна дівчина. Підняла руки догори і простерла їх над землею. З-під її босих стіп розцвітали братки і стокротки. Йшла тихо, а довкола неї звучали пташині пісні і чувся пошум крил. Була смуглява на обличчі, як темна свіжозорана земля, але там, де пройшла, прокидались веселки і барви. Вона опустила очі, з-під її вій сяяли блакитні вогні.

      Це була Весна.

      Йшла так близенько коло Кошалека-Опалека, що зачепила його лляним подолом, овіяла тихим подихом вітру. Тонкими пахощами війнули на нього фіалки, що були у віночку на її ясному волоссі. Але вчений літописець так був зайнятий обчислюванням – як, коли і звідки має прибути на світ весна, – що не помітив її приходу. Втягнув лише довгим носом легкий солодкий запах і, схилившись над своєю здоровезною книгою, уважно записував усе те, що виходило з обчислень. А з них виходило, буцімто весна вже на світ не прийде, бо збилася з дороги, до цієї країни не потрапить і залишиться за морем…

      Далі з обчислень вийшло, що жайворонки і солов’ї співати не будуть, бо зовсім охрипли, і каркання ворон відтепер буде єдиною піснею на світі. А все насіннячко з квітів вітер заніс у безмежні провалля, і вже не зацвіте ні троянда, ні лілія, ні польова яблунька… Виходило з обчислень і те, що світова зірниця згасла, а сонце геть почорніло, і дні стануть СКАЧАТЬ