Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi. Марія Конопницька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ голодно і холодно. То Сонечко зі Світлячком поб’ється, то Тямко із Козубком, то Соломинка з Порхавкою, то знов усі разом, аж поки Микула і Пакула, що були в печері стражниками, не запирали всю компанію в холодну.

      Але найбільше галасував і був невдоволений з тих тяжких часів Підземок. Він їв за чотирьох і завжди нарікав, що голодний.

      Цього Підземка спіткала колись особлива пригода.

      Треба сказати, що краснолюдки не завжди сидять під землею. Охоче живуть на селі – то у запічку, то під порогом хати. А там, де господиня недбала, де горщики не накриті, лушпиння не зметене, пряжа лежить не на місці, сир своєчасно не витоплений, помиї не вилиті, птиця не полічена, – пустунам-краснолюдкам роздолля. Натоплять мух у борщі, виметуть сміття з кутків на середину хати, сиру над’їдять, нитки на мотовилі заплутають, повипускають курей з клітки, цебрик перевернуть – нашкодять як можуть, а потім – у запічок.

      А коли господиня залишить у колисці дитинча, а сама побіжить до сусідок попліткувати, вмить краснолюдки обміняють дитину, підкинувши свою, а вкрадену тримають у себе, наказуючи собі служити.

      Підкинений краснолюдок не росте, тільки голова у нього робиться щораз більша і важча. А ненажерливий такий, що не наситити нічим.

      В одної жінки на селі був чудовий маленький хлопчик Ясько. Волосся – як льон, оченята – як волошки, вустоньки – як суничка. Здоровий був і веселий, як та рибка у воді. А як коли заплаче – то вже щось мусило дуже дошкулити йому. Хоч мав усього півроку, та вже посміхався до матусі, тягнув рученята і тріпотів ними, як пташка…

      Але матінка рідко коли поралася біля нього. Вона раз по раз бігала до сусідок на теревені. Тут стане, там сяде, а як заговориться – то забуде і про немиті горшки, і про невипране шмаття, геть про все – навіть про Яська…

      Якось краснолюдки вбігли до хати, дивляться – господині нема, поросята риються по кутах, а дитина плаче в колисці.

      Вони зараз же вхопили дитину, занесли до себе в підземелля, а в колиску поклали свого Підземка, чисто виголивши йому бороду.

      Приходить мати, дивиться, що воно за дитина така? Голова – як гарбуз, обличчя в зморшках, очі, як баньки, а ноги коротенькі, наче в каченяти…

      Перелякалася жінка.

      – Тьху! Щезни з моїх очей! – говорить і протирає очі, бо думає, що їй тільки так ввижається.

      А той як заверещить: «їсти!»

      – Яську… – лепече до нього мати, – Яську! – а той тільки дивиться з-під лоба і репетує: їсти та їсти!

      Нагодувала його, заколихала, думала, що буде спати. Але де там! Тільки жінка на крок від колиски, а воно в крик: їсти!

      Так було аж до вечора. Жінка думає собі, й чого воно таке ненажерливе? Що це сталося з дитиною? Але додуматись не може. В одну руку тицьнула шмат хліба, в другу – морквину, і той якось заснув…

      Але на другий день рано-вранці те саме: їсти і їсти.

      «Чи на тебе голодний вовк очима посвітив, що не можеш наїстися?» – думає жінка, годуючи дитину, та й дивується, що воно за переміна СКАЧАТЬ