Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi. Марія Конопницька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на город полоти або з серпом у поле, то тільки озирнеться з порога, візьме з діжки жменю проса й, розсипавши по хаті, промовить:

      Боженята! Боженята!

      З вами дітки, з вами хата,

      А за це вам – просом плата!

      І йшла спокійно до роботи. А ми гульк з-під запічка, стриб з-під лави, гульк з-під мальованої скрині. І ну господарювати, розповідати дітям казки, хлопцям стругати коники, дівчаткам ляльки робити, кіски заплітати. Ну протирати віконця, впускати сонечко через них до хати і ту золоту ясність по кутках розносити, аж усе пахло довкола. Праці, правда, було багато, але людської вдячності ще більше. Не було заручин ані острижин [1], на які б не запросили нас господарі:

      Боженята! Боженята!

      Просим в гості вас на свята!

      На столі стоїть печеня

      Із рогатого оленя,

      Іше курочка рябенька,

      Ще й перепічка біленька!

      Між гостей ми, правда, не пхалися, бо народ наш, хоч і маленький, завжди розумівся на справах. Але коли один, другий і десятий починав під вікном або під порогом на гусельцях грати, то люди не могли наслухатись нашої музики, така веселість, така радість від неї йшла, начеб у серці співало. Гей-гей! Де ті часи, де?

      IV

      Кошалек-Опалек зупинився і поволі пахкав люлечкою, а діти, задивившись на нього, захоплено слухали, хоч він нічого й не говорив. По хвилині промовив:

      – Як довго то тривало – не знаю, бо в наших книжках про це не записано. Але потім часи почали мінятися. Не стало добрих володарів з роду Леха. А ті нові, що настали, весь час бились між собою, бо їх щось аж дванадцятеро панувало разом. Набридли, нарешті, народові ті чвари, і він прогнав заколотників геть і знов обрав собі одного володаря.

      Заспокоїлось трохи в цій країні, але щойно сонце засвітило над нею – знов прийшла буря.

      Як сарана спадає на посіви, щоб знищити їх до кореня, так на лехівську землю напали німці, а їхній князь хотів насильно взяти заміж нашу князівну і панувати над нами. Кажу – нашу, бо хоч ми були тільки боженятами, але в ті стародавні добрі часи була єдність, і ми йшли разом з народом, як браття.

      Князівна, однак, не хотіла за німця…

      – А я знаю! – вигукнула тоненьким голосочком Кася Бальцерівна. – То була Ванда.

      – І я знаю! – ще тонше запищала Зося Ковальчанка.

      І давай одна поперед одну затягати:

      В нашій землі лежить Ванда,

      Що не хтіла німця…

      Кошалек-Опалек покивав на це головою, усміхнувся і каже:

      – Не хотіла ж! Знаю-знаю… Адже уся ця пісня записана в наших книгах. З давніх-давен навчаємо її малу сільську дітвору. Аякже! Я сам уже десь зо сто дітей навчив цієї пісні. А вас хто навчив?

      Ми не знаємо…

      – Ну, то, мабуть, я. Інколи здається, що в повітрі щось говорить або співає…

      – Егеж! – поважно притакнули хлопці.

СКАЧАТЬ