Мобі Дік, або Білий Кит. Герман Мелвілл

Чтение книги онлайн.

      – Сер, – заперечив я, – я начебто вже сказав вам, що чотири рази плавав на торговому…

      – Цить! Мовчи! Не забувай, що я тобі казав про торгові кораблі, не зли мене, чуєш? Поговорімо відверто. Я тобі трошки натякнув, що таке китобійне ремесло. І ти все одно маєш до нього потяг?

      – Так, сер.

      – То що ж, гаразд. Ну ж бо скажи мені: ти зможеш кинути гарпуна в пащеку живому киту і стрибнути туди слідом?

      – Так, сер, – звісно, якщо в цьому буде потреба. Тобто якщо інакше буде не можна, у чому я, щиро кажучи, дуже сумніваюся.

      – Гаразд. Тоді скажи мені таке: ти хочеш поступити на китобійне судно не лише для того, щоб освоїти ремесло китобоя, а ще й для того, щоб подивитися світ? Адже так ти казав? Отож! Тоді піди он туди, подивися за планшир на носі, а потім повернешся до мене і розкажеш, що ти там бачив.

      Якусь мить я стояв, вагаючись, як слід сприймати цей дивний наказ – всерйоз чи жартома. Але капітан Пелег, зібравши біля очей усі свої зморшки, блимнув на мене так суворо, що я мерщій подався виконувати його веління.

      Я пішов на ніс і зазирнув за борт. Був приплив, і корабель, погойдуючись на якорі, стояв напівобернутий носом до відкритого моря. Попереду розлігся простір, безкрайній, але дивно, страхітливо одноманітний – не було на чому спинити погляд.

      – Ну, розказуй, – мовив Пелег, коли я повернувся назад. – Що ти там бачив?

      – Нічого особливого, – відповів я. – Тільки сама вода. Але горизонт видно добре, і начебто насувається шквал.

      – То як щодо того, щоб подивитися світ? Що ти тепер скажеш? Чи варто заради цього огинати мис Горн? Чи не краще тобі дивитися на світ звідти, де ти стоїш?

      Мене трохи обурили такі закиди; та я будь-що вирішив стати китобоєм, а значить, доб’юся свого; і «Пеквод» для мене цілком прийнятний, дуже до вподоби, я б навіть сказав, підходить якнайкраще. Я виклав усі ці міркування капітану Пелегу, і він, побачивши мій рішучий настрій, погодився мене найняти.

      – Можеш одразу підписати всі папери, – сказав він на кінець розмови. – Ходімо зі мною.

      І він почав спускатися до капітанської каюти, а я пішов слідом за ним. Тут я побачив, що на транці сидить якась дивна, просто химерна постать. То був капітан Білдад, який разом із капітаном Пелегом був одним із головних власників корабля, – решта акцій належали, як то часто буває в таких портах, усіляким дрібним акціонерам: удовам, сиротам та нічним сторожам, і на долю кожного з них припадала щонайбільше ціна однієї колоди, чи дошки, чи пари заклепок у корпусі корабля. Жителі Нентакету вкладають гроші в китобійні кораблі так само, як ви вкладаєте свій капітал у надійні державні облігації, що дають чималі проценти.

      Цей Білдад був квакером, подібно до Пелега і багатьох інших нентакетців; адже перші поселенці острова були членами цієї секти, і донині багато хто з тутешніх мешканців зберігають усю своєрідність квакерської віри, водночас недоладно і неприродно змінивши її під впливом інших суперечливих СКАЧАТЬ