Мобі Дік, або Білий Кит. Герман Мелвілл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ют у пошуках начальника, якому я міг би запропонувати свою кандидатуру на посаду матроса в майбутньому плаванні, я спершу не побачив нікого. Проте мій погляд мимохіть упав на якийсь химерного вигляду намет – щось на кшталт вігвама, – розкинутий позаду грот-щогли. Мабуть, то була тимчасова споруда, якою користувалися, поки корабель стояв у порту. Вона була конусоподібної форми, заввишки близько десяти футів і складалася з великих та пружних чорних кістяних пластів, які витягають із середньої і задньої частини китової щелепи. Ці пластини китового вуса, поставлені кругом, широким кінцем до палуби, щільно переплетені між собою, змикалися вгорі й утворювали гострий дашок, прикрашений бунчуком з гнучкого пухнастого прядива, яке метлялося врізнобіч, мов пір’їни на голові старого індіанського вождя Потаватомі. До носа корабля був спрямований трикутний отвір, і крізь нього зсередини можна було бачити все, що відбувається на палубі.

      У цій дивній оселі я нарешті помітив чоловіка, який, судячи з його вигляду, був тут начальником і зараз – оскільки настав час обідньої перерви – насолоджувався відпочинком. Він сидів на старовинному дубовому стільці, порізьбленому химерними візерунками, а сидіння цього стільця було сплетене із цупких смужок того самого матеріалу, який використали для будівництва вігвама.

      У подобі цього літнього джентльмена начебто не було нічого незвичайного: він був засмаглий, кремезний, як усі моряки, кутався він у синій лоцманський бушлат старовинного квакерського фасону; лише довкола очей у нього лежало тоненьке, майже невидиме плетиво дрібних зморшок, яке з’явилося, певно, від того, що він часто бував у морі під час сильного шторму і повертався обличчям назустріч вітру: це змушує м’язи довкола очей судомно напружуватися. Такі зморшки роблять суворий погляд ще суворішим.

      – Ви, бува, не капітан «Пекводу»? – спитав я, підступивши до намету.

      – Може, й так, а чого тобі треба від капітана «Пекводу»? – відгукнувся він.

      – Я б хотів найнятися на корабель.

      – Еге, на корабель! Ти, я бачу, нетутешній. А чи сидів ти колись у розбитому вельботі?

      – Ні, сер.

      – І в китобійному ремеслі геть нічого не тямиш?

      – Ні, сер. Але, звичайно, я швидко навчуся. Я кілька разів плавав на торговому кораблі і гадаю, що…

      – До дідька торгові кораблі! Ти мені такого не кажи! А то – бачиш свою ногу? – так-от, я цю ногу вирву з твоєї корми, коли ти ще хоч слово бовкнеш про торговий корабель. Ач, яка дивина – торговий корабель! Чи ти пишаєшся з того, що плавав на торговому кораблі? А чого це тобі закортіло піти в китобої, хлопче? Щось тут не те. Може, ти був піратом? Чи пограбував свого капітана? А може, хочеш перерізати горлянку капітану, щойно вийдеш у море?

      Я запевнив його, що і в гадці нічого подібного не маю. Проте мені було зрозуміло, що за цими напівжартівливими припущеннями старого СКАЧАТЬ