Мобі Дік, або Білий Кит. Герман Мелвілл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ лежала на виступі, порізьбленому звивистими візерунками, мов ніс корабля.

      Що може бути красномовнішим, ніж це? Адже кафедра проповідника завжди була попереду всього земного і вказувала шлях; кафедра веде світ за собою. Звідти смертні бачать перші ознаки Божого гніву, і ніс корабля бере на себе перший порив буревію.

      Звідси линуть до бога бризів і штормів перші благання про попутний вітер. Справді, світ – це корабель, що взяв курс у незнаний простір відкритого океану, а кафедра проповідника – ніс корабля.

      Розділ 9. Проповідь

      Отець Мепл підвівся і тихо, проте владно звелів своїй пастві, що розбрелася по каплиці, зібратися докупи: «Гей, від лівого борту! Праворуч! Від правого борту – ліворуч! Усередину, усередину!»

      У проходах загупали важкі матроські чоботи, тихо зачовгали жіночі черевики, знову запанувала тиша, і погляди звернулися до проповідника.

      Якусь мить він стояв нерухомо, потім опустився на коліна в носовій частині своєї кафедри, склав на грудях широкі засмаглі долоні і, звівши догори погляд заплющених очей, почав молитися з таким побожним замилуванням, наче проказував молитву з глибини моря. Після закінчення молитви він урочистим і протяжним голосом, подібним до поховального дзвону затонулого в тумані корабля, став читати гімн, поступово змінюючи інтонацію, і завершив читання на радісній, хвалебній ноті:

      Мене поглинув, як могила, кит.

      О, темного жаху страшна безодня!

      Під сонцем виграє морська блакить,

      Мене ж чекає темрява підводна.

      Дивився я в пекельну глибину,

      Де мук нестерпних і страждань без ліку,

      І розпач душу обійняв мою —

      Там, грішний, я каратимусь довіку.

      В ту мить тяжку я Господа молив,

      Я знав, що гріх спокутувати мушу,

      І милосердний Бог мене простив —

      І визволив з пітьми загиблу душу.

      На світлому дельфіні плив Господь;

      Не осягнути зорові людському

      Всю грізну велич сяяння Його —

      Мов блискавиця в небі грозовому!

      І страх, і радість в серці ожили,

      Ту мить я пам’ятатиму до смерті.

      Хай славиться Господь мій на віки

      У могутті своєму й милосерді!

      Майже всі присутні йому підспівували, і гімн розливався, линучи у височінь, навіть заглушивши завивання хуртовини. Потім ненадовго запанувала тиша; проповідник повільно перегортав сторінки Біблії і нарешті, поклавши долоні на розгорнуту книгу, промовив:

      – Любі мої брати-матроси! Візьмімо останній вірш першого розділу книги пророка Йони: «І створив Бог великого кита і звелів йому проглинути Йону».

      Матроси! Ця книга, що містить всього лише чотири розділи – чотири оповіді, – це тонка нитка, уплетена в канат Святого Письма. Та яких глибин душі досягає глибинний лот Йони! Яким повчальним є для нас СКАЧАТЬ