Мобі Дік, або Білий Кит. Герман Мелвілл
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мобі Дік, або Білий Кит - Герман Мелвілл страница 27

СКАЧАТЬ 7. Каплиця

      Там, у Нью-Бедфорді, стоїть Каплиця Китобоїв, і небагато знайдеться суворих моряків, що перед відплиттям до Індійського чи Тихого океану не скористаються з нагоди зайти сюди в неділю. У всякому разі, я зайшов. Повернувшись із першої ранкової прогулянки, я невдовзі знову вийшов на вулицю – тільки для того, щоб піти до каплиці. Ясне, світле і холодне небо затягло туманом, ліпив мокрий сніг. Я щільно закутався у свою кошлату куртку, зшиту з тканини, що зветься «ведмежа шкура», і подолав шлях у лютій заметілі. Коли я ввійшов до каплиці, там було небагато людей – лише кілька моряків і матроських жінок та вдів.

      Панувала мертва тиша, яку час від часу порушувало завивання хуртовини. Здавалося, наче кожний із мовчазних прочан навмисне всівся осторонь від інших, бо його німотна туга була навічно замкнена в собі. Священик ще не прийшов. Наче німі острови, сиділи ці чоловіки й жінки, втупивши очі в мармурові плити з чорною облямівкою, умуровані в стіну по обидва боки від кафедри. На трьох із них були приблизно такі написи (цитую з пам’яті):

      ПАМ’ЯТІ

      ДЖОНА ТОЛБОТА,

      загиблого у віці вісімнадцяти років

      за бортом корабля

      поблизу острова Пустки біля берегів Патагонії

      1 листопада 1836 року.

      Цю плиту спорудила в пам’ять про нього

      його сестра

      ПАМ’ЯТІ

      РОБЕРТА ЛОНГА, ВІЛЛІСА ЕЛЛЕРІ,

      НАТАНА КОЛМЕНА, УОЛТЕРА КЕННІ,

      СЕТА МЕЙСІ І СЕМЮЕЛА ГЛЕЙГА,

      членів екіпажу одного з вельботів

      з корабля «Eліза»,

      затягнених китом у відкрите море

      поблизу Тихоокеанського узбережжя

      31 грудня 1839 року.

      Цей мармур встановили тут

      їхні товариші, що лишилися живими

      ПАМ’ЯТІ

      ПОКІЙНОГО

      КАПІТАНА ЄЗЕКІЇЛА ГАРДІ,

      убитого на своєму вельботі

      кашалотом біля берегів Японії

      3 серпня 1833 року.

      Цю плиту встановила в пам’ять про нього

      його вдова

      Я струсив розталі крижинки з капелюха й куртки, сів неподалік від дверей і, роззирнувшись довкола, на свій подив, побачив неподалік від себе Квіквега. Він придивлявся до цієї урочистої обстановки з цікавістю й недовірою. Дикун був єдиним, хто звернув на мене увагу, позаяк він був тут єдиним, хто не вмів читати, і тому не міг зацікавитися написами на стінах.

      Не знаю, чи були серед присутніх у каплиці родичі тих моряків, чиї імена значилися на плитах; проте нещасні випадки на морі трапляються так часто і у стількох жінок на обличчях, якщо не у вбранні, можна було помітити сліди невтішного горя, що я можу впевнено сказати – там зібралися ті, у чиїх згорьованих серцях при погляді СКАЧАТЬ