Дама з покритою головою. Femme couverte. Анастасія Байдаченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Дама з покритою головою. Femme couverte - Анастасія Байдаченко страница 15

СКАЧАТЬ запалі били влучно, смертельно й немилосердно. Наче хотіли відомсти за свої голодні, холодні, вимочені дощем дні та ночі.

      Король Англійський помітив, що якийсь лицар б’ється із останніх сил, хоч на нього напало не менше п’ятьох. Його величність зацікавлено під’їхав ближче, наче хотів подивитись травлю кабана на ловах. Побачивши короля, француз відпустив меч:

      – Здаюся! Я герцог Алансонський!

      У ту ж мить два мечі врізались у тіло сердешного герцога. Той глухо скрикнув і впав замертво. Огидна смерть для нащадка французьких королів. Його вбивці якось винувато озирнулись до короля Генрі, він криво усміхнувся й промовив, як на проповіді:

      – На все воля Божа…

      Філіпп відчував лише руки на своєму тілі – жадібні та злочинні, які зірвали навіть ланцюжок із хрестиком, познімали з відпружених, безвольних пальців каблучки. Філіпп застогнав, перед очима стояв червонуватий туман, із якого виринали чужі, безжальні руки.

      – Живий! Бач, бретонець!

      Ті чужі руки вихопили його, винесли зі сталевої важкості у легкість червонуватого туману. Кілька притомних ляпасів. В обличчя плеснули водою, Філіпп облизав потріскані вуста розжареним, пекучим язиком. Очі злиплись від засохлої крові. Важко розплющились, наче вдруге народились. Світло… Небо… День…

      – Хто ти?

      – Викуп даєш?

      Погляд Філіппа впав на землю, на купи мертвих тіл, трупи коней, заляпані кров’ю, брудні прапори. Він похитнувся, вуста його затремтіли. Прюнель намагався щось сказати, але не міг і слова з себе вичавити. Хіба не занадто для нього? Кров із рани суцільно пройняла сорочку під обладунком, було холодно, а у Філіппа вже починалась гарячка.

      – Хто ти, чорти б тебе забрали?

      Голос зник, сил немає. Знову ті мертві, їхні закривавлені обладунки, білі ноги вже пограбованих, сморід розпоротих нутрощів, застиглі у вічному подиві очі, завмерлі в останньому крику вуста, втрачена зброя, зігнуті шоломи, поганьблені прапори. Перед очима мізки, що витікають з-під шолома конетабля, безпорадна бойова рукавичка герцога Орлеаського, увігнутий ударом палиці обладунок графа де Рішмона. Звідусіль пахне свіжою кров’ю, як на бичачій бойні. Нудота підступає до горла, стискаючи подих та шлунок.

      Англієць замахнувся мечем, Філіпп уже не боїться, його божевільні яскраво-зелені очі застилають сльози. Там, десь попереду, піднімають трофеї – бургундські прапори, поруч два мертвих лицарі: Невер і Сен-Поль, брати герцога Бургундського, він упізнав їх лише за гербами на кірасах. На поле стерв’ятниками злетілись англійські солдати… Що сталося? Чому так довго? Чому він досі живий? Навіщо? Що він зробив? Чому той меч завмер? Філіпп не почув, як другий англієць зауважив:

      – Це герб графа де Рішмона. Його господаря полонив сам король. Іди спитай, чи потрібен графу його джура. Присягаюсь, отримаєш добрі гроші. Як не потрібен – дай мені знак рукою, я його тут і доб’ю.

      Англієць щось закричав, і другий штовхнув Прюнеля СКАЧАТЬ