Дама з покритою головою. Femme couverte. Анастасія Байдаченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Дама з покритою головою. Femme couverte - Анастасія Байдаченко страница 19

СКАЧАТЬ тлінний присмак своєї поразки… Погляд його зробився похмурим і водночас оцінюючим, іронічним, наче він пізнав міру всіх почуттів, уже пізнав геть усе на світі. Молитви його стали короткими й уривчастими, наче данина звичаю. Усе це так ятрило його, що Філіпп до задухи злостився на весь світ і хотів затопити його своєю тугою. Яке світу діло до Філіппа? Яке йому самому діло до світу? Він не бачить сенсу, не бачить мети, не знає нічого, окрім спустошення душі, втоми на серці, безсилого шалу, який спопелив його.

      Завтра на світанку він залишить Ренн, він мусить відпочити, виспатись, але сон та спокій тікають від нього, як полохливі птахи.

      Пригнічення важко впало на герцогський палац. Рене з подивом відчула, що не дала Рішару в ліжку звичної розради, заспокоєння. Він лежав мовчки, якось механічно граючись її чорними косами і, здавалось, не помічав щиросердих спроб розважити його. Рене ображено відсунулася від коханця, але той навіть не зауважив. Глибокі зморшки прорізали його високе чоло, безжально видаючи стурбованість.

      – Рішаре! На Бога, що з вами?

      Він слабко посміхнувся з недосяжної висоти своїх думок.

      – Сьогодні з мене поганий розрадник, серце моє. Пробачте вже…

      – Що ж сталося, монсеньйоре? – те, що він не брав участі в бою, радувало її, а не графа. Але Рене не могла цього зрозуміти.

      – Ви ж знаєте, Рене, що я не люблю, коли жінки лізуть у політику.

      – Ви справді вважаєте всіх жінок дурноголовими? – іронічно спитала Рене, удавано образившись.

      – Я гадаю, якби королева Ізабо приділяла більше уваги гаптуванню і менше – королівській раді, справи йшли б на краще.

      У теплій млосності ліжниці Рене не хотіла сперечатися. Та й узагалі сперечання із графом д’Етаном були марними, бо він мав власне, досить зважене судження про кожну річ чи особу, рідко змінюючи його. Найрозумнішим було із ним погодитись. Але Рене не могла відмовити собі у задоволенні пізніше нагадати Рішару, що він не мав рації.

      – Серденько, не гнівайтесь на мене. Щоб перепросити свою нечемність, я виконаю ваше бажання…

      – Будь-яке?

      – Я обіцяю. Та зважте, що я лише молодший брат герцога Бретонського, й мої права на корону Франції жахливо мізерні, – розсміявся Рішар.

      – Бережіться, я попрошу у вас те, що вам не дуже сподобається.

      – Невже підмовити мого брата-герцога арештувати Бретейлів?

      – Ні, – Рене потупила очі. – Відправте маленьку графиню подалі від двору, у будь-який ваш замок.

      – То ви ревнуєте до дитини? – у бурштинових очах Рішара раптом засяяли веселі вогники.

      – Я почуваюсь ніяково у її присутності… Відішліть її… Ви ж обіцяли.

      – І слова свого дотримаю, хоч не без докорів сумління. Щиро кажучи, я геть вас не СКАЧАТЬ