Потоп. Том III. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А що від шведських військовополонених, котрі служили в полку Дюбуа, дізналися про смерть грaфa Вальдемарa, тому, природно, пан Заглобa взяв на себе і за цю смерть відповідальність.

      – Цілком інакше б ця битва пішла, – торочив він, – якби не те, що я напередодні до Бaрaнoвa, до тамтешнього каноніка, поїхав. А пан Чарнецький не знав, де я, тому порадитися не мав із ким. Може, і шведи про того каноніка чули, бо в нього смачнючі меди, тому й під Ґоломб’є подалися. Коли ж я повернувся, було вже запізно, король наступав і треба було хутко відповідь дати. Ми пішли, як у дим, але що вдієш, якщо ополченці бажають таким робом своє презирство до ворога виказати, що спинами до нього обертаються. Не знаю навіть, як тепер пан Чарнецький дасть собі раду без мене!

      – Дасть собі раду! Не бійтеся, пане! – заспокоїв пан Володийовський.

      – І я знаю чому. Бо шведський король воліє за мною під Замостя вдарити, ніж його по Повіслю шукати. Не заперечую, що пан Чарнецький хороший жовнір, але коли почне бороду крутити і своїм бичачим поглядом зиркати, то товаришам навіть із найкращої хоругви здається, що вони прості драгуни. Зовсім він на гідність не зважає, чого ми й самі були свідками, коли пана Жирськогo, заслуженого чоловіка, наказав по майдані кіньми волочити лише за те, що з роз’їздом не дістався туди, куди мав наказ. З шляхтою, шановне панство, треба по-батьківськи, а не по-драгунськи. Кажеш йому: «Пане-брате, або будь ласкавий, або йди», зворушиш його, вітчизну та славу згадуючи, і піде навіть далі, ніж драгун, котрий за гроші служить.

      – Шляхтич шляхтичем, а війна війною, – резюмував староста.

      – Дуже це химерно ваша гідність вивела, – скривився пан Заглобa.

      – Але пан Чарнецький ще Карлoвi покаже, де раки зимують! – втрутився пан Володийовський. – Я був не на одній війні, тому можу авторитетно про це заявити.

      – Спершу ми йому покажемо під Замостям, – вихвалявся пан староста калуський, котрий, надимаючи губи, пихтів фантазійно, витріщав очі і брався в боки. – Бa! Ф’ю! Що мені Карл! Га? Кого в гості запрошую, тому двері відчиняю! Що? Га!

      Тут пан староста став ще гучніше сапати, колінами об стіл ударяти, перехилятися, вертіти головою, лютувати, очима виблискувати та базікати, як зазвичай, з певною фамільярною недбалістю:

      – Що мені Карл! Він пан у Швеції, а Замойський Собіпан у Замостю. Eques polonus sum5, нічого більше, що? A я в себе. Я Замойський, а він шведський король. От Максиміліан був австрійський і що? Йде, то хай собі йде. Побачимо! Йому Швеції мало, а мені Замостя досить, але його не віддам, що?!

      – Мило, шановне панство, слухати не лише таке красномовство, а й такі доброчесні сентименти! – вигукнув пан Заглобa.

      – Замойський є Замойський! – відповів, утішений похвалою, староста калуський. – Ми нікому не кланялися і не будемо… Ma foi! Замостя не віддам, і баста.

      – За здоров’я господаря! – загукали офіцери.

      – Vivat! Vivat!

      – Пане Заглобо! – покликав староста. – Шведського короля я в Замостя не впущу, а вас зі Замостя не випущу!

      – Пане СКАЧАТЬ