Потоп. Том III. Генрик Сенкевич
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Потоп. Том III - Генрик Сенкевич страница 4

Название: Потоп. Том III

Автор: Генрик Сенкевич

Издательство: Фолио

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn: 978-966-03-8106-3

isbn:

СКАЧАТЬ зупинила.

      Карл помітив, що поляки аж ніяк не прагнули укріплені фортеці штурмувати і вважали їх недоступними, хоча в інших країнах такі твердині могли б лише до третьорядних зарахувати, однак він був переконаний, що жодна з фортець не змогла б чинити належного опору, бо ні мурів належно не утримували, ні земляних укріплень, а також не мали відповідної зброї. Тому оповідки про Замостя короля не лякали. Та й розраховував він на чар свого імені, на славу непереможного полководця, врешті-решт, і на перемови. Перемови, які будь-який магнат у Речі Посполитій міг вести на власну руку, бо в такий спосіб Карл досяг значно більше, ніж зброєю. Як людина хитра, монарх намагався наперед дізнатися, з ким має справу, тому старанно всю інформацію про власника Замостя збирав. Випитував про його звички, схильності, почуття гумору й уяву.

      Ян Сапєгa, котрий на превеликий жаль воєводи вітебського зрадою вже своє ім’я встиг заплямувати, давав королеві пояснення щодо пана старости калуського. Проводили в нарадах довгі години. Пан Сапєгa, однак, вважав, що не легко буде королеві господаря Замостя на свій бік схилити.

      – Грошима його не спокусити, – казав пан Ян, – бо чоловік він вельми заможний. Він не марнославний і ніколи за посадами не ганявся, не хотів їх навіть, коли ті самі його шукали. Щодо титулів, то я сам чув, як при дворі вилаяв він пана де Ноєрa, секретаря королеви, за те, що той сказав йому: mon prince2. «Я не prince, – бештав тоді чиновника, – бо навіть вельмож в’язнями у своєму Замостю тримав». Правда, це не він мав, а його дід, котрого Великим у народі нашому називають.

      – Тільки б мені ворота Замостя відчинив, то я запропоную йому щось таке, чого жоден польський король пропонувати не став би.

      Пан Сапєга не наважився спитати, що б це такого могло бути, поглянув лише з цікавістю на Карлa-Ґуставa, але той правильно витлумачив цей погляд і вів далі, закладаючи за своєю звичкою волосся за вуха:

      – Я запропоную йому Люблінське воєводство як незалежне князівство. Корона його точно спокусить. Бо ніхто з вас такій спокусі не зміг би протистояти, навіть теперішній воєвода віленський.

      – Необмежена щедрість вашої королівської величності, – зауважив, не без певної іронії в голосі, пан Сапєгa.

      А Карл відповів із властивим йому цинізмом:

      – Я даю, бо це не моє.

      Пан Сапєгa захитав головою.

      – Він неодружений і синів не має. А корона мила тому, хто нащадкам її передати може.

      – То порадьте, пане, якийсь кращий спосіб.

      – Мені здається, що лестощами можна більше домогтися. Той магнат із розумом не дуже товаришує і саме на цьому його можна взяти. Треба його переконати, що лише від нього залежить мир у Речі Посполитій, якось йому втовкмачити, що лише він може вберегти її від війни, нещасть, усіляких потрясінь і майбутніх нещасть, але це якщо відкриє ворота. Якщо риба цей гачок проковтне, то ми будемо в Замості, а інакше – ніяк!

      – Залишаться СКАЧАТЬ



<p>2</p>

Mon prince (франц.) – мій князю.