Потоп. Том II. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ між собою шведів і нове панування щиро. Нарікають, щоправда, голосно на «реквізиції», та й справді було на що, бо до кожного села, кожного містечка приходили листи комендантів із наказом постачання великих кількостей збіжжя, хліба, солі, худоби, грошей, і часто ті накази переходили межу, особливо коли щойно вичерпали всі запаси, а вже вимагають нових. Якщо ж хтось не платив, йому присилали екзекуцію, яка потрійно забирала.

      Минулися давні часи! Кожен тягнувся, як міг, собі від рота відривав і давав, і платив, нарікаючи та стогнучи, а в душі міркуючи, що давніше було по-іншому. Та в очі втішаються, що коли воєнні часи минуться, скінчаться й ті реквізиції. Обіцяли це і самі шведи, кажучи, що як тільки король усю країну опанує, зараз же по-батьківськи правити почне.

      Шляхті, яка відступилася від власного монарха та вітчизни, яка раніше, ще зовсім недавно, називала тираном доброго Янa-Казимирa, підозрюючи його, що до absolutum dominium29 прагне, яка протестувала проти нього в усьому, галасуючи на сеймиках і сеймах, а в жаданні новин і змін дійшла навіть до того, що майже без опору визнала сюзереном загарбника, тільки б мати якісь зміни, – сором було тепер навіть нарікати. Бо ж Карл-Ґустав звільнив їх від тирана, бо ж вони добровільно покинули законного монарха, а тепер мають ті зміни, яких так сильно жадали.

      Тому тепер навіть найдовірливіші не розмовляли щиро один з одним, що про ті зміни думають, охоче схиляючи вуха до тих, хто стверджував, що і набіги, і реквізиції, і грабежі, і конфіскації тільки тимчасові і необхідні до часу, і скоро минуться, як тільки Карл-Ґустав на польський трон сяде.

      – Важко, панове браття, важко, – зауважував часом один шляхтич іншому, – але маємо тішитися новим королем. Магнат він і великий воїн, приборкає козаків, турків вгамує і септентронів від кордонів віджене, а ми зі Швецією в спілці розквітнемо.

      – Хоч би ми і навіть не раді були, – відповідав той, – що вдієш проти такої могутності? З мотикою на сонце не підеш.

      Інколи їх кликали на свіжу присягу. Пан Кміциц хвилювався, слухаючи такі балачки та міркування, а якось, коли котрийсь шляхтич ляпав язиком при ньому в заїзді, що мусить бути вірний тому, кому присягнув, пан Анджей не витримав і сказав йому:

      – Мабуть, маєш, пане, два язики, один для справжніх, а другий для фальшивих присяг, бо ж і Яновi-Казимиру присягав!

      Було при цьому багато й іншої шляхти, бо це трапилося вже недалеко від Пшаснишa. Почувши такі слова пана Кміцицa, всі заворушилися. На обличчях одних було помітно подив від сміливості пана Анджея, інші зашарілися, аж нарешті найповажніший промовив:

      – Ніхто тут присягу давньому королеві не ламав. Сам він нас звільнив від неї, коли з країни втік, не почуваючи себе відповідальним за її захист.

      – Бодай би вас побили! – вигукнув пан Кміциц. – А король Локєтек30 скільки разів мусив із країни втікати, і щоразу повертався, а його народ не зрадив, тому що страх Божий ще в серцях був! Не Ян-Казимир утік, зрадники від СКАЧАТЬ