Потоп. Том II. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ разом із рейтарами і були змушені вдавати радість від падіння Кракова та поразки пана Чарнецькогo.

      Пана Кміцицa така огида охопила, що він рано сховався на свою квартиру в передмісті, але заснути не міг. Мучила його гарячка і сумніви обсіли його душу, чи не запізно він завернув із лихої дороги, коли вже вся країна була під шведським чоботом. Спадало йому на гадку, що вже все пропало і Річ Посполита ніколи не оговтається від занепаду.

      «Це вже не нещасна війна, – міркував він собі, – яка втратою якоїсь провінції закінчитися може, це тотальна згуба, це вже вся Річ Посполита шведською провінцією стає. Самі ми до цього спричинилися, а я більше за будь-кого іншого!»

      Ця думка палила його, а совість гризла. Сон від нього втікав. Сам не знав, що має робити: їхати далі, залишитися на місці чи повертатися?.. Хоч би яку ватагу зібрав і шведів узявся бити, його переслідуватимуть, як розбійника, а не як жовніра. Врешті він у чужій околиці, де його ніхто не знає. Хто до нього пристане? Зліталися до нього безстрашні люди в Литві, коли їх раніше кликав, але тут, якщо хтось і чув про пана Кміцица, то мав його за зрадника та шведського посіпаку. Зате ніхто нічого не чув про пана Бабинича.

      Ні до чого це, немає сенсу до короля тепер їхати, бо вже запізно. Немає потреби й на Підляшшя їхати, бо його конфедерати зрадником вважають, і в Литву даремно повертатися, бо там Радзивілл урядує, та й тут нічого залишатися, бо роботи немає жодної. Найкраще було б дух спустити, щоб на цей світ не дивитися і від смутку втекти!

      Але чи на тамтому світі буде краще тим, хто, нагрішивши, нічим своїх провин не загладив і з усією їхньою вагою на суд стане? Пан Кміциц кидався на своєму ліжку, немов на ложі тортур лежав. Такої пекельної муки він не зазнав навіть у лісовій хатинці Кемличів.

      Почувався сильним, здоровим, запальним, душа рвалася в ньому до того, щоб щось робити, щоб діяти, а тут усі дороги були заказані, хоч бийся головою об стіну, немає виходу, немає порятунку і немає надії!

      Перемучившись усю ніч на ліжку, схопився вдосвіта, побудив людей і рушив із ними вперед. Їхав до Варшави, але й сам не знав, навіщо і для чого? Був би на Січ утік із відчаю, якби б не те, що часи змінилися і що Хмельницький разом із Бутурліним притиснули самого великого коронного гетьмана під Городком, розносячи при цьому вогонь і меч на південно-східні околиці Речі Посполитої та запускаючи аж під Люблін свої хижі кігті.

      Дорогою до Пултуськa зустрічав пан Анджей шведські загони, що ескортували підводи з продовольством, збіжжям, хлібами, пивом і стадами всілякої худоби. При стадах і фірах ішли громади селян або дрібної шляхти, що плакали і стогнали, бо їх за підводами по кільканадцять миль тягли. Щасливий був той, кому з возом додому повернутися дозволили, бо таке не завжди траплялося, адже після доставки припасів змушували селян і товариство до інших робіт – відбудови замків, спорудження шоп і складів.

      Бачив також пан Кміциц, що поблизу Пултуськa суворіше СКАЧАТЬ