Потоп. Том II. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Тому повернувся, сів за стіл і взявся знову до їжі. Незнайомий пан увійшов услід за ним.

      Він примружив очі, бо в кімнаті було похмуро, тільки догоряв невеликий вогонь у грубці.

      – А чому ніхто не виходить мене зустрічати? – промовив незнайомий пан.

      – Бо корчмар пішов до комори, – відбрив пан Кміциц, – а ми мандрівники, як і ваша вельможність.

      – Дякую за чин. А що ви за одні?

      – Шляхтич із кіньми їде.

      – А компанія також шляхта?

      – Дрібна, але шляхта.

      – Ну, що ж, вітаю, панове. Куди Бог провадить?

      – З ярмарку на ярмарок, лише б тільки табун збути.

      – Якщо ви тут ночуєте, то завтра за дня я огляну, може, щось і собі виберу. А тим часом дозвольте, панове, присісти до столу.

      Незнайомий пан, щоправда, питав, чи йому присісти дозволять, таким тоном, немовби був у цьому цілком певний, і не помилився, бо молодий конюх ввічливо запропонував:

      – Просимо вашу вельможність, хоч ми і не повинні про щось просити, бо лише горохом із ковбасою можемо пригостити.

      – Я маю в скринях кращі за ці делікатеси, – не без певної пихи зронив молодий панок, – але в мене жовнірський шлунок, тому горох із ковбасою, тільки б зі смачною підливою, над усе шаную.

      Сказавши це, а промовляв він дуже повільно, хоч і погляд його очей був розумний і меткий, сів на лавку, коли ж пан Кміциц посунувся від нього так, аби зробити зручне місце, додав ласкаво:

      – Будь ласка, прошу, не турбуйтеся, пане. У дорозі на гідність не зважають, і навіть якщо мене також ліктем штурхнете, то мені корона з голови не злетить.

      Пан Анджей, котрий саме підсував незнайомцеві миску з горохом, і, як то кажуть, не звик ще до такого поводження, охоче розбив би її на голові бундючного молодика, коли б не те, що було щось у цій пихатості, що забавляло полковника. Тому не лише внутрішній вибух він угамував, а й усміхнувся та промовив:

      – Такі тепер часи, ваша вельможносте, що й із найвищих голів корони падають: exemplum6 наш король Ян-Казимир, котрий згідно з правом дві мав би носити, а не має жодної, хіба що одну тернову…

      На це незнайомець кинув на пана Кміцицa швидкий погляд, після цього зітхнув:

      – Такі тепер часи, що краще про це не балакати, хіба з дуже близькими людьми.

      Але за мить додав:

      – Гарно це ви, пане, сказали. Мусили б десь по садибах при високих людях служити, бо мова ваша вишуканіша, ніж ваш вигляд.

      – Терся між людьми, чув те й інше, aлe не служив.

      – Звідки ж ви родом, якщо не секрет?

      – З провінції, з Троцького воєводства.

      – Нічого, що з провінції, лише б шляхтич, бо це головне. А що там чути в Литві?

      – Все по-старому, зрадників достатньо.

      – Зрадників? Таке скажете, пане. А що ж це за зрадники, якщо не таємниця?

      – Ті, СКАЧАТЬ