Потоп. Том II. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на пана Володийовськогo, на панів Скшетуських і на хоругви, що стоять на Підляшші.

      – З провіантом важко, – розповідав пан Бутрим, – бо маєтки князя гетьмана вщент уже розібрали, ні людині, ні коневі навіть на зуб у них нічого не знайти, а що є шляхта, то вона убога, по закутках, як у нас у Жемайтії, сидить. Тож вирішили полковники, щоб по сто коней розділитися, і за милю або дві один від одного стояти. Але як прийде зима, не знаю, що буде.

      Пан Анджей, котрий слухав досі терпляче, поки про нього була мова, заворушився тепер і вже рота було відкрив, щоб зі свого темного кута сказати: «То вас гетьман таких поділених поодинці рукою повибирає, як раків зі сака».

      Але в цю мить двері відчинилися і в них постав Сорока, котрого пан Кміциц послав, аби коней у дорогу приготували. Світло з грубки падало на відверто суворе обличчя вахмістра. Юзва Бутрим глянув на нього, дивився довгу хвилину, після цього звернувся до пана Рендзянa:

      – Чи це вашої вельможності чоловік?.. Я його звідкілясь знаю!

      – Ні, – заперечив пан Рендзян, – це шляхта, яка з кіньми на ярмарок їде.

      – А куди ви їдете? – спитав Юзва.

      – В Суботу, – пояснив старий Кемлич.

      – А де це?

      – Біля П’ятниці.

      Юзва також, як раніше пан Кміциц, визнав невчасним жартом цю відповідь і насупив брови:

      – Відповідайте, коли питають!

      – Яким правом питаєте?

      – Можу вам його довести: бо мене на роз’їзд послали, щоб роздивився, чи немає підозрілих людей в околиці. І бачиться мені, що є, якщо не хочуть сказати, куди їдуть!

      Пан Анджей, остерігаючись, щоб якась сварка з цієї балачки не виникла, промовив, не висуваючись із темного закутка:

      – Не сердіться, пане жовніре, бо П’ятниця і Субота такі ж міста, як і інші, в яких на осінніх ярмарках коней продають. Якщо не вірите, то пана старосту спитайте, він мусить про це знати.

      – Справді! – підтвердив пан Рендзян.

      На це пан Бутрим зауважив:

      – Якщо так, то це зовсім інша річ. Але навіщо вам у ці міста їхати? Ви можете і в Щучинi коней збути, бо нам їх дуже бракує, а ті, що ми в Пільвішкaх захопили, ні до чого не придатні, бо всі заїжджені.

      – Кожен їде туди, де йому краще, а ми свою дорогу знаємо, – відповів пан Кміциц.

      – Не знаю, де вам краще, але нам не краще, щоб шведам коней приводити і з язиком до них їздити.

      – Дивно мені все це, – зауважив орендар із Вонсоші. – Ці люди на шведів намовляють, а тим часом дуже вже їм кортить до них потрапити.

      Тут він звернувся до пана Анджея:

      – І ви також не дуже-то схожі на конюха, бо і коштовний перстень на руці я зауважив, якого б жоден пан не посоромився.

      – Якщо він вам так приглянувся, можете його в мене відкупити, бо я два орти7 за нього в Ленґу заплатив, – запропонував пан Кміциц.

      – Два СКАЧАТЬ