Марія Стюарт. Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Дві такі різні лінії життя неминуче повинні розходитись у різні боки. При нагоді вони можуть перетинатись і накладатись одна на одну, але ніколи не здатні по-справжньому поєднатися. Адже основоположна відмінність – одна народилася з короною, немов із косами на голові, а друга виборювала, здобувала хитрощами, завойовувала своє становище; одна з самого початку була легітимною королевою, а друга мала сумнівний статус – яскраво проступала в кожному поруху та відтінку їхніх характерів. У Марії Стюарт легкість і невимушеність, із якими дісталося їй усе, – зарано! – формують незвичайну легковажність і самовпевненість, наділяють її відважною сміливістю, що становить і її велич, і згубу. Господь дав їй корону, ніхто не може відібрати її в неї. Вона має правити, а решта – коритися, і, навіть якщо увесь світ сумнівається в її праві, вона палко відчуває панування в своїй крові. Марія Стюарт легко й не вимагаючи доказів проймається натхненням, швидко й запально, немов хапаючись за руків’я меча, ухвалює постанови, і, немов безстрашна вершниця, що, смикнувши за вузду, одним стрибком, одним махом долає бар’єри та перешкоди, думає, ніби зможе взяти гору над усіма політичними труднощами і небезпеками самою крилатою хоробрістю. Якщо для Єлизавети владарювання означає гру в шахи, розв’язування головоломок, постійну інтенсивну напругу, для Марії Стюарт – це лише гостра насолода, піднесена радість існування, лицарський турнір. Вона має, як одного разу сказав про неї папа, «серце чоловіка й тіло жінки», і саме внаслідок цієї легковажної сміливості, егоїстичної суверенної зарозумілості, що роблять її постать такою придатною для вірша, балади, трагедії, її спіткала передчасна загибель.

      Адже Єлизавета, наскрізь реалістична натура, майже геніальний знавець дійсності, здобуває перемогу, власне, завдяки тільки розумному використанню бездумності й дурниць своєї лицарської суперниці. Ясними і гострими пташиними очима – гляньте на портрет Єлизавети – вона з недовірою дивиться на світ, небезпек якого навчилася боятись надто рано. Ще дитиною вона мала нагоду спостерігати, як швидко колесо фортуни котиться вниз і вгору і що лише один крок відокремлює королівський трон від ешафота і знову-таки лише один крок веде від Тауеру, цього передпокою смерті, до Вестмінстерського палацу. Тому Єлизавета завжди відчуватиме владу як щось плинне, а все певне – немов під загрозою; обережно і перелякано тримає Єлизавета корону і скіпетр, неначе вони зі скла й можуть будь-якої миті випорснути з рук; власне, все її життя минає в турботі та нерішучості. Всі портрети переконливо доповнюють збережені описи її характеру: на жодному портреті вона не дивиться ясно, вільно й гордо, як справжня повелителька, її нервове обличчя завжди наполохано й неспокійно напружене, ніби вона дослухається до чогось, ніби чекає на щось, на її вустах ніколи не сяє впевнена усмішка. Боязливо й водночас марнославно підносить Єлизавета свій блідий лик над помпезною пишнотою надміру СКАЧАТЬ