Метаморфози, або Золотий осел. Луций Апулей

Чтение книги онлайн.

      29. Я втискуюсь у юрбу і біля самих похоронних носилок з високого каменя стежу з цікавістю за подіями. Дивлюсь і очам не вірю: груди померлого починають підніматися, у венах пульсує кров, тіло сповнюється духом, і ось він встає й проказує: – Навіщо, питаю я вас, мене, який вже скуштував летейської води,[73] вже плив по стіксійському озері,[74] ви повертаєте до життя на скороминущу мить? Перестань, благаю, перестань це чинити і дозволь мені вернутись до мого спокою. – Кожний виразно чув його слова. Але пророк з іще більшим завзяттям настоював: – Вияви перед народом таємницю смерті своєї, розкажи все докладно. Невже ти не знаєш, що своїми закляттями я можу викликати Фурій[75] і твоє знесилене тіло піддати мукам? – Той, що лежав на похоронних ношах, слухається і зі стогоном свідчить таке: – Звело мене зі світу підступне чаклунство молодої дружини. Чаша зі смертоносним напоєм позбавила мене життя, а подружнє ліжко, ще тепле, довелося залишити перелюбникові.

      А мерзенна жінка, вкрай знахабнівши, по-блюзнірському відкидає обвинувачення чоловіка і вступає з ним у суперечку. Юрба загомоніла, думки людей розділилися: одні вимагали, щоб негідницю в ту ж мить живцем закопати в землю, інші вважали, що мрець просто базікає і йому не можна вірити.