Метаморфози, або Золотий осел. Луций Апулей
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Метаморфози, або Золотий осел - Луций Апулей страница 17

СКАЧАТЬ мерці в могилах не можуть тут безпечно спочивати: з багать та склепів хтось витягує останки трупів, щоб повернути їх на шкоду живим людям. Старі чаклунки навіть під час похоронних обрядів блискавично забирають тіла померлих, так що нема кого ховати. – До моїх слів хтось із присутніх докинув таке: – Найгірше, що тут і живих не щадять. Я знаю одного чоловіка, який пережив жахливу пригоду: йому так спотворили лице, що годі його тепер упізнати. – На ці слова товариство пирснуло сміхом, причому обличчя всіх звернулись на гостя, який лежав собі в куточку. Він, збентежений впертими поглядами присутніх, почав бурмотіти, що так не годиться робити. Коли він хотів був підвестися з місця, Біррена мовила: – Ні, дорогий Телефроне, побудь іще трішки й люб’язно ще раз розкажи свою пригоду, щоб і цей мій хлопчисько, Луцій, міг потішитися твоєю захоплюючою й дотепною розповіддю. – На це Телефрон: – Ти, господине, незмінно виявляєш виняткову доброту, але годі терпіти нестерпну нахабність деяких людців! – Він уже не стримував себе. Але Біррена не поступалася, благала його своїм щастям-долею, щоб він розповів свою приключку, і таки домоглася, що він хоч-не-хоч погодився.

      21. Телефрон поклав кілька покривал одне на одне і, зіпершись на них ліктем, піднявся трохи на ліжку, потім витягнув правицю, її пальці уклав, немов оратор, у такий спосіб, що мізинець і підмізинний пальці підігнув, два інші випростав, а великий, грізно виставлений, злегка зігнув.[57] І повів цікаву розповідь: – Ще хлопцем-сиротою я подався з Мілета на Олімпійські ігри.[58] По дорозі забажав побувати і в цій частині знаменитого краю. Таким чином я об’їхав усю Фессалію і, на свою біду, прибув сюди – у Ларіссу. Я тинявся без діла по місту й сушив собі голову, як би його поповнити мій геть уже спорожнілий гаманець. Раптом помічаю на середині площі якогось високого на зріст старця. Стояв він на камені й вигукував: – Хто хотів би посторожити небіжчика, хай підійде й домовиться про платню. – Тоді я звертаюсь до якогось перехожого й питаю: – Що це означає? Невже у вас небіжчики мають звичку тікати? – Мовчи, чоловіче добрий, – каже той, – ти ще зелений і до того ж чужинець, тому, звісно, не знаєш, що тут, у Фессалії, де ти зараз перебуваєш, чаклунки, бува, відкушують у мерців шматки від лиця, які потім використовують у своїх магічних діях.

      22. Зацікавившись, я запитую: – Скажи, будь ласка, в чому полягає те сторожування? – Насамперед, – відповідає перехожий, – треба цілісіньку ніч не спати і на мить не зводити з трупа очей, не оглядатися. Тому що огидні відьми-перевертні прибирають вигляд будь-якої тварини і, підкравшись, можуть легко обманути очі самого Сонця, самої Справедливості.[59] Вони можуть перекинутись то в птаха, то в собаку, то в мишу, іноді навіть у муху. Згодом з допомогою своїх лихих заклинань наганяють сон на вартівників. Годі й уявити, до яких витівок вдаються ці негідниці, щоб вдовольнити свої забаганки. А за таку собачу й небезпечну роботу платять усього-на-всього чотири-шість золотих. Ага! Ще одне. Мало не забув: якщо такий сторож проґавить, СКАЧАТЬ



<p>57</p>

Застосовувані тут жести належали до арсеналу прийомів античних ораторів, які під час виступу щедро вдавались до міміки й жестів.

<p>58</p>

Олімпійські ігри збирали учасників і глядачів з материкової Греції, островів, грецьких колоній.

<p>59</p>

Богиню Справедливості (Феміду) стародавні греки й римляни уявляли як всевидющу жінку, від пильного погляду якої ніщо не сховається.