Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у воді маєтків і селищ, зупиняючись, щоб порибалити в тихих заводях, і притискаючись, якщо можна так сказати, до берега.

      Як справжній філософ, Фламбо не ставив собі на час подорожі якоїсь мети. Разом із тим, як у справжнього філософа, у нього була якась причина. У нього був якийсь намір, до якого він ставився досить серйозно, щоб у разі успіху зрадіти гідному завершенню подорожі, але і досить легко, щоб невдача його не зіпсувала. Багато років тому, коли він був королем злодіїв і найвідомішою персоною в Парижі, він часто отримував найнесподіваніші послання з виразом схвалення, осуду або й навіть любові. Одне з них він не забув досі. Це була візитівка в конверті з англійським штемпелем. На звороті зеленим чорнилом було написано французькою: «Якщо ви колись підете від справ і почнете респектабельне життя, то відвідайте мене. Я хотів би познайомитися з вами, бо знайомий з усіма іншими видатними людьми нашого часу. Дотепність, із якою ви змусили одного сищика заарештувати іншого, становить прекрасну сторінку історії Франції».

      На лицьовому боці картки було витончено вигравірувано: «Принц Сарадайн, Очеретяний замок, Очеретяний острів, графство Норфолк».

      У ті дні Фламбо не згадував про це запрошення. Правда, він порознюхував і переконався, що свого часу принц належав до найблискучіших кіл світського суспільства Південної Італії.

      Ширилися чутки, що замолоду він утік із заміжньою жінкою знатного роду, досить звична історія в його колі, якби не одна трагічна обставина, завдяки якій все запам’яталося: як подейкували, чоловік тієї жінки вкоротив собі життя, кинувшись у прірву в Сицилії. Якийсь час принц прожив у Відні, останні ж роки він провів у невпинних і неспокійних мандрах. Але коли Фламбо, майже, як сам принц, перестав привертати увагу європейської публіки й оселився в Англії, він якось подумав, що непогано було б, звісно, без попередження, навідати цього знатного вигнанця, котрий замешкав серед норфолкських долин.

      Він не знав, чи вдасться йому відшукати маєток принца, настільки він був малий і міцно забутий. Утім, сталося так, що він знайшов його набагато швидше, ніж сподівався.

      Одного вечора вони причалили до берега, порослого високими травами та низькими підстриженими деревами. Після важкого дня вранішній сон був сильнішим за них, але через дивну випадковість обоє прокинулися на світанку. Чесно кажучи, день ще й не зайнявся, коли вони прокинулися. Величезний лимонний місяць тільки сідав у гущавину високої трави у них над головами, а небо було глибокого синьо-лілового кольору – нічне, але вже світле небо. Обом згадалося дитинство – невимовна, чарівна пора, коли зарості трав змикаються над нами, немов дрімучий ліс. Маргаритки на тлі гігантського західного місяця здавалися якимись величезними фантастичними квітами, а кульбаби – величезними фантастичними кулями. Все це нагадало їм чомусь малюнок на шпалерах у дитячій кімнаті. Річка підмивала знизу високий берег, і вони споглядали вгору на траву, немов ховаючись у коренях заростей і чагарників.

СКАЧАТЬ